Держава відмовила жінці у призначенні пенсії

Не так давно тут у Зачепилівській сільраді Новосанжарського району відбулася зустріч членів ромської громади села з представником райвідділу міліції Світланою Бунецькою, райуправління праці й соцзахисту Елеонорою Віхтенко та депутатом Новосанжарської районної ради, директором Зачепилівської школи Марією Краснюк — в рамках проекту МФВ «Посилення правових можливостей ромських громад Полтавщини». Так от місцева 56-річна жителька ромської національності (не називатиму її прізвища) зі сльозами на очах розповіла, що досягши пенсійного віку ще торік, вона звернулася до районного управління Пенсійного фонду, але їй відмовили у призначені пенсії через відсутність у неї мінімального 15-річного стажу (для чоловіків — 20 років), мовляв, немає вашого внеску до Пенсійного фонду, то і від держави вам — те ж саме.

— Я ж самотня, дітей не маю, живу на квартирі, — бідкалася ромка, — літом по людях працюю, а як вижити взимку, адже немає жодних засобів до існування?!

Жінку й справді шкода, бо в її «трудовому» активі за 56 років життя — лише два роки технікуму та сім років — приватним підприємцем. Й відповідно до законодавчих новацій вона, кажучи простою мовою, пенсії не заробила. Лише по досягненню 58 років держава може зжалитися над такою категорією громадян і призначити мінімальну пенсію (станом на сьогодні — 822 грн.) Як, на що людині прожити ще два роки до 58-ми, адже наразі вона, по суті, приречена на голодну смерть? Відповіді на це не дає ніхто. Соціальна держава Україна закінчилася?..

Я з жахом думаю, що незабаром почнуть масово досягати пенсійного віку ті, кого у 90-х роках було викинуто на ринки із заводів, фабрик, лікарень, вузів і т.д., хто працював у, отримуючи «чорну» зарплату — в конверті. Та чи багато з них можуть надати пенсійному фонду офіційні докази того, що вони не били байдики, хоча зрозуміло, що хазяїн-приватник відрахування до Пенсійного фонду не здійснював. І їм теж буде відмовлено у призначенні пенсій.

Уряди країн Заходу, які ми зараз називаємо цивілізованими, з огляду на демографічну ситуацію ще у 80-х роках минулого століття роз’яснили своїм громадянам, що держава, на жаль, не зможе забезпечити їм гідної старості й думати про це треба з молодих років, з початку трудової діяльності. Відповідно були реформовані старі чи утворені нові фінансові установи,що вирішували проблему тривалого накопичення й примноження грошей (недержавні пенсійні фонди, накопичувальне страхування життя, інвестиційні фонди і т.д.), й проведена величезна роз’яснювальна робота серед населення. 

Українська ж влада «дозріла» до цього лише у 2003 році, коли парламент ухвалив два базові закони — «Про загальнодержавне пенсійне забезпечення» та «Про недержавне пенсійне страхування». Вже минуло майже 9 років з того часу, але громадяни України дуже мало знають про їхню суть і як і раніше наївно надіються на державу, мовляв, вона не дасть їм померти голодною смертю під тином.

Мене навіть така думка часом «відвідує»: через кілька років можуть початися пенсіонерські мітинги на площах перед обл-, райдержадміністраціями, Верховною Радою і Кабміном. То хто на той час буде президентом і прем’єром, вийдуть на телевізор і скажуть їм приблизно таке: «Чому бунтуєте? Ви ж хотіли у Європу? То ми й дали вам можливість так, як у Європі, самим подумати про забезпечення своєї старості, вже 9 років, як дали таку можливість...» Народ кричатиме: «Так ми не знали про ті закони!» А у відповідь пролунає: незнання законів не звільняє...

Вірогідно, роми, серед яких чимало тих, хто не має навіть середньої освіти, в давніх традиціях яких — повна свобода, в тому числі й від постійного місця проживання та офіційних трудових стосунків, цю проблему відчують гостріше, ніж українці чи представники інших етносів.

28-річний житель Зачепилівки Юрій Сурмай на зустрічі порушив питання про те, щоб його поставили на облік у службі зайнятості. Однак відповідь представника управління праці й соцзахисту, на жаль, для молодої людини, батька сімейства, була невтішною: йому відмовлять, бо біржа надає роботу, направляє на навчання чи призначає допомогу тим, хто має хоча б базову середню освіту. Юрій же читати й писати не вміє. Розписується хрестиком. Втім, гроші рахує добре. Шкода, що рахувати наразі нічого. Так склалося у його житті, що він був найстаршим серед 11-ти братиків та сестричок й до школи не ходив, бо нянчив молодших. Навчання грамоті чимало ромів раніше вважали зайвим для дітей. Та й зараз і директор місцевої 9-річки, і зачепилівський сільський голова Михайло Заріцький докладають чимало зусиль, щоб ромські діти відвідували школу. У деяких класах ромських дітей вже більше, ніж українських. А циганська громада у селі налічує третину від її чисельності. 

Ще з однією проблемою зіткнулися літні багатодітні жінки-ромки, які ще у радянські часи були удостоєні почесного звання «Мати-героїня». На них не розповсюджується дія Указу Президента України «Про почесні звання України» (2007 р.), відповідно до якого при отримані звання виплачується одноразова винагорода. Тож, як пізніше пояснила мені заступник начальника Головного управління праці та соцзахисту при Полтавській облдержадміністрації Світлана Матуйзо, нині потрібно заново підтвердити це почесне звання. Як правило, такі подання ухвалюють сесії сільрад.

Однак, приміром, циганці Любові Володимирівні Горват, котра ще за часів СРСР народила й виховала десятеро власних та четверо прийомних дітей, у 2008 році зачепилівські сільські депутати відмовили (і ще кільком багатодітним ромкам) у поданні на присвоєння звання «Мати-героїня». 

Протистояння ромів і українців, коли відкрите, а коли приховане, у селі, на жаль, існує. Українці, зокрема, вважають, що роми безвідповідально ставляться до батьківства, народжують багато дітей, отримують статус багатодітних чи матерів-одиначок, одержують від держави чималу соціальну допомогу, що дає їм можливість існувати за рахунок цього.

У зустрічі також взяла участь юрист, колишній помічник міністра внутрішніх справ з прав людини у Полтавській області Антоніна Стучилова, яка надала юридичні консультації.

Людмила КУЧЕРЕНКО, президент Полтавського обласного медіа-клубу