Австралійський письменник із Зінькова безмежно любив Полтаву

Живучи в Австралії, Дмитро Нитченко пропагував Полтаву, дуже нею гордився. У Полтавському краєзнавчому музеї незабаром буде створено меморіальний розділ, присвячений Дмитру Нитченку

Дмитро Нитченко (літературні псевдоніми — Дмитро Чуб, Остап Зірчастий) родом із міста Зінькова, що є одним з районних центрів Полтавщини. Його сім’я була заможною, хліборобською. І саме через те, що він не із злиденної родини вийшов, радянська влада його порахувала класовим ворогом. Саме за те його вигнали з Краснодарського робітфаку, куди хлопець вступив після закінчення Зіньківської індустріально-технічної школи. Тоді Дмитро переїхав до тодішньої столиці України — Харкова, де вступив навчатися на мовно-педагогічний факультет педінституту. Закінчивши вуз, Дмитро Нитченко обрав для себе видавничу діяльність і трудився на цьому поприщі, поки не розпочалася Велика Вітчизняна війна. Тоді його призвали в Армію. На фронті Дмитро мав нещастя потрапити в німецький полон. Спізнав і гіркої долі в’язня, і не набагато комфортнішого перебування в таборах для переміщених осіб.

До Радянського Союзу Нитченко не повернувся: знав, що чекало б на нього в такому випадку... 1949 року він переїхав із своєю сім’єю жити в Австралію. Живучи там, пропагував Полтаву, яку всім серцем любив і якою гордився. На новій батьківщині Дмитро спочатку важко працював у каменоломнях, потім займався педагогічною роботою. Був і учителем, і директором в українських суботніх школах Мельбурна. Дмитро Нитченко заснував у Мельбурні літературно-мистецький клуб імені відомого українського поета Василя Симоненка і очолював його, а потім — Українську Центральну Шкільну Раду. Свої віршовані й прозові твори наш земляк підписував псевдонімом Дмитро Чуб, а для творів гумористичних він мав окремий псевдонім — Остап Зірчастий.

Дмитра дивувала своєрідна природа материка, де він жив: він дуже цікаво описував подорожі неповторними куточками Австралії.

Як письменник, Дмитро Нитченко був удостоєний премій імені Григорія Сковороди та фонду Антоновичів. Він був членом об’єднання української письменницької братії під назвою «Слово» і членом Національної спілки письменників України. Проживши 94 роки, ще побачивши рідну Україну незалежною, відомий письменник і педагог з миром залишив цей світ 1999 року.

Голова Полтавського відділення Всеукраїнського товариства зв’язків з українцями за межами України Віра Кошова вела особисту переписку з Дмитром Нитченком у 90-ті роки (головним чином — з початку 1992 по 1994 рік). Пан Дмитро передав усі свої твори в Полтавський краєзнавчий музей.

— Мені дуже хотілося б, щоб у нашому краєзнавчому музеї був створений гарний меморіальний розділ, присвячений Дмитру Нитченку, — говорить Віра Кошова.

На жаль, контакти Віри Михайлівни з дочкою письменника Лесею Богуславець були в якийсь час утрачені.

— Я писала їй, але, можливо, у неї змінилася адреса, і листи не дійшли, — жалкує пані Віра. — Оскільки сьогодні ми не маємо контактів із сім’єю Дмитра Нитченка, я звернулася до генерального секретаря Світового конгресу українців Стефана Романіва, коли він приїжджав у Полтаву, з проханням, щоб він допоміг отримати для музею фотоархів, рукописи й особисті речі нашого видатного земляка.

Отже, полтавці сподіваються, що зрештою ім’я ще одного видатного земляка буде увічнене належним чином.