У Шведській могилі немає... шведів

Один із творців сучасного архітектурного обличчя Полтави — Юрій Олійник 1975 року закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут, близько 15 років працював в українському філіалі «Діпрогеолбуд». Займався об’єктами в Україні, на півночі Радянського Союзу, у Молдавії та Прибалтиці. Потім працював головним архітектором в інституті «Полтаваархпроект», у проектно-виробничій фірмі «Перспектива». Юрій Олійник не тільки проектував пам’ятник українським козакам на Панянському бульварі в якості головного архітектора, а й сам клав камінь разом з майстрами фірми «Хортиця». Автор того пам’ятника — нині покійний художник Віктор Батурин, співавтори — скульптор Олександр Білоус та архітектор Віктор Шевченко. Реконструкція пам’ятника на могилі І. П. Котляревського зроблена за проектом Юрія Олійника. Він автор проекту відновлення Троїцької церкви Хрестовоздвиженського монастиря. І це далеко не все... 

Полтавський художній музей

— Юрію Павловичу, ви працювали, як головний архітектор, над Полтавським художнім музеєм (галереєю мистецтв)?

— Я починав робити першу стадію, коли був директором ТПВ фірми «ПЕРСПЕКТИВА». Замовником проекту було товариство «Мистецтво» на чолі з художником (сьогодні народним) Володимиром Колесниковим. Через кілька років галерею назвали словом, об’єднуючим для архітектури, скульптури, живопису. З фірмою «Арта» я продовжував працювати над галереєю як головний архітектор. Ми зробили готельний комплекс із рестораном на 50 місць, гаражем на 17 місць, сауною й так далі. Коли тодішній президент України Леонід Кучма приїжджав 1999 року в Полтаву, він сказав, що цей об’єкт заслуговує державної премії. 

— Потім ви працювали в державній міжвідомчій комісії у справах увічнення пам’яті жертв воєн та політичних репресій при Кабінеті міністрів України.

— Там мені вдалося створити об’єкти до міждержавних дат. Наближалось 150-річчя початку Кримської війни, я займався пам’ятниками загиблим у Кримській війні 1853-1854 років французьким, англійським, сардинським і турецьким воякам, які воювали на стороні коаліції проти Росії.

— Де встановлені ці пам’ятники?

— Французьким військовим — на 5-му кілометрі Балаклавського шосе, сардинським (Італія була поділена) — на горі Гасфорта, англійським та турецьким — в урочищі Дергачі (Севастополь). Після урочистого відкриття я займався меморіалами загиблим у першій світовій війні 1914-1915 років турецьким воїнам. На боці Австро-Угорщини воювали дві турецькі дивізії й січові стрільці. Ми відновлювали деякі меморіали на західній території України, деякі робили самі. Створили кілька меморіалів пам’яті загиблих у трудових таборах у Донецькій та Луганській областях. Угорці й німці після війни мерли, як мухи — з ними ніхто тоді не рахувався... Робив я й проекти меморіалів жертвам операції «Вісла» на сході Польщі. Разом із львівськими архітекторами я проектував меморіали, присвячені воїнам Української повстанської армії.

 Пам'ятники загиблим військовим Франції, Італії, Туреччини та Англії

— А коли повернулися до Полтави, чим займалися?

— Я не полишав Полтаву, працював, так би мовити, на два фронти. У Києві та інших містах робота велась вахтовим методом з використанням цифрових та електронних технологій. У 2004-2008 роках я проектував торгово-розважальний центр «КОНКОРД», житловий будинок на вул. В. Чорновола, 2б, центр соціальної підтримки талановитої молоді по проспекту Першотравневому, 21, приватні елітні житлові будинки, а нещодавно займався об’єктами, пов’язаними з Полтавською битвою. Наша влада розробила перелік об’єктів, які підлягали реконструкції, на основі концептуальної ідеї архітектора Валерія Тригубова. Ознайомившись із переліком, російська сторона обрала найбільш пріоритетні об’єкти для інвестування — могилу російських воїнів та будинок Павловського.

Торгово-розважальний центр «КОНКОРД»

— Чому саме ви зайнялися цією роботою?

Мій варіант реконструкції виявився дешевшим. Інші хотіли розібрати пам’ятник разом із склепною церквою імені святих апостолів Петра і Павла, де головний звід виконаний з гранітних блоків, і побудувати новий звід, залізобетонний, на який змонтувати портал, сходи та верхній майданчик з хрестом, зберігши зовнішній вигляд. Але чи встигли б виконавці успішно втілити цю ідею за дуже стислі терміни і чи була б після всього цього це пам’ятка архітектури? Тому й обрали мій варіант. До реставрації залучили кращі кадри, які були на той час у Полтаві, а також фахівців із Львівського інституту «Укрзахідреставрація» та фірми «Ренкон» з Києва, яка брала участь у реставрації Маріїнського палацу в столиці. Секретар міської ради Олександр Козуб сказав на одному з робочих засідань, що цей об’єкт повинен стояти надійно не менше 300 років. Вважаю, що простоїть довго, але хто ж це перевірить через 300 років...

— А що нового внесли в реставрацію?

Оновленний пам'ятник

При створенні зеленого пагорбу застосовані сучасні методи догляду за газоном, який вкриває не тільки пагорб, а й місцевість навколо. Раніше об’єкт мав непривабливий вигляд, бо не знали, як створити зелений смарагдовий газон. Систему планування алей обрано класичну, вона нагадує парк Слави (спарені хрестовидні алеї). Внесені корективи в освітлення. Пам’ятник виглядає по-різному вдень і вночі, нове освітлення дало змогу робити нічні екскурсії по музею й навколо нього.

— Розкажіть про будинок Павловського.

Це був перший музей: викладач історії кадетського корпусу Полтави Іван Павловський на ентузіазмі збирав речі, які стосуються історії Полтавської битви. Споруда зазнала добудови пізніше, за сприяння церковних ієрархів. Збереглася в дуже жалюгідному стані, бо використовувалася як допоміжний господарський будинок. Тут були приміщення Інституту свинарства, потім будинок перейшов у користування Свято-Сампсоніївській церкві. До речі, комісія фахівців, яка досліджувала технічний стан будівлі, визнала його вкрай незадовільним, практично аварійним. Тому було прийняте рішення відновити його в конструкціях, які дозволять споруді стояти ще довгі роки. Я, як проектувальник, свою місію виконав, далі пішло будівництво. При відбудові використані архівні матеріали, це дало змогу більш точно відновити споруду.

Будинок Павловського

— Російська Федерація хотіла побудувати в Полтаві консульство напередодні 300-річчя Полтавської битви?

Ідея така була, але консульство — це дуже серйозно. Тому врешті запропонували створити в будинку Павловського Російський культурний центр. Однак після консультацій з посольством Росії було з’ясовано, що Культурний центр Російської федерації буде функціонувати лише в межах столиці — Києва.

— Цікавий об’єкт — склепна церква святих Петра і Павла в могилі російських воїнів. Чи входила в завдання її реставрація?

Ні — вирішили, що це окрема робота, замовлення, виконавці, бо там розписи, ікони й таке інше. Але в процесі реставрації церква обладнана природним, зовнішнім освітленням — через вікно над вівтарем і вентиляцією.

— Яку площу має ця церква?

90 квадратних метрів та 10 квадратних метрів — вхідна частина. Під підлогою знаходяться поховання воїнів — у Полтавській битві загинуло приблизно 1354 росіян. Для порівняння: в Кримській компанії щодня гинуло по 18 тисяч у штикових атаках, загалом вбито близько мільйона. Та кампанія була масштабніша, військова, а полтавська — історична.

— Тому більше згадують полтавську кампанію?

Мені завжди здавалося, що росіяни перемогли в кримській кампанії (може, я погано вчився). А коли став займатися пам’ятниками, дізнався, що виграла коаліція. Росія віддала землі в Бесарабії, щоб зберегти Кримський півострів (інакше він був би турецьким, англійським чи французьким). Французи були головними в тій битві, їх найбільше загинуло. Росія програла, бо була на той час відсталою, мала старі кораблі з вітрилами, а французи й англійці мали кораблі з паровими двигунами — пароплави. Французька нарізна гвинтівка стріляла на ураження на 1600 метрів, а російська кульова — всього на 300. Як можна було воювати? Однак, коли починалася перша Альмінська битва Кримської війни, багато мешканців Севастополя зайняли домінантні місця на схилах гір, щоб подивитись, «як наші англійців та французів, що висадили десант, поб’ють». Була поблажлива атмосфера, війна сприймалась як іграшка. Але коли Росія зазнала суттєвих втрат, все круто змінилось...

— Як будинок Павловського використовуватиметься?

— Планується, що в одній великій кімнаті буде музей Івана Павловського, а що буде в інших, вважаю, вирішить місцева влада. 

А тепер я хочу загадати загадку всім: де знаходиться могила загиблих у Полтавській битві шведських воїнів? Коли я працював у Державній міжвідомчій комісії, за нашою пропозицією донецькі фахівці відвідали місця, де лежать останки шведських воїнів (біля Малобудищанського заводу та в балці біля психлікарні). Вони прийшли до висновку, що кістки не збереглися, бо лежали на малій глибині, і перепоховання практично неможливе. Я, коли займався реставрацією могили російських воїнів, бачив, що адреса її знаходження — вулиця Шведська могила... Жоден фахівець, історик, думаю, не може сказати, де саме є та могила шведських воїнів, бо її в природі не існує. А на вулиці, яка зветься Шведська могила, знаходиться могила російських воїнів. Я пропонував колегам — киянам створити у Полтаві могилу шведських воїнів, щоб шведи могли приїжджати на поховання своїх співвітчизників — але шведи самі відмовились, бо це неможливо: немає пам’ятника, під яким лежали б останки шведських воїнів. Могила відрізняється від пам’ятника тим, що під каменем лежать кістки і прах убієнних. Могила російських воїнів є, шведських — немає, ну як могли так назвати вулицю? І хто виправить помилку? 

Наталія ЖОВНІР, «Полтавщина»