Розмір тексту

Міліція, яка коментує і допомагає

Коли на сайті «Полтавщина» іноді з’являється критичний матеріал, який стосується людей його професії, він телефонує і говорить: «Ну за що ви так не любите полтавську міліцію»?

Ну що ви, Юрію Васильовичу, всі журналісти з повагою ставляться до правоохоронців. І у першу чергу — до вас, як до її щита і рупора. Насправді, не вважайте за лестощі, аналізуючи свою роботу із чисельними прес-службами Полтавщини, ми дійшли висновку: найкраща — саме в Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Полтавській області. Тому що на кожне питання ви, Юрію Васильовичу, та ваші підлеглі даєте такі розгорнуті відповіді, що ми їх повністю навіть не можемо опублікувати. Окрема вдячність — за ваш час, який ви витрачаєте на роз’яснення нам норм Карного Кодексу та інших законів України.

В особі Юрія Сулаєва журналісти інтернет-видання «Полтавщина» вітають усіх людей, які 20 грудня відзначають День міліції.

Міліція, яку ми любимо

Юрій СулаєвЮрій Сулаєв

Підполковник міліції Юрій Сулаєв — не з Полтавщини і міліціонером ставати не мріяв. Своє кар’єру у правоохоронних органах розпочинав інспектором ДАІ у січні 1994 року.

— Мої батьки поховані на Харківщині, у Зачепилівському районі. Середню школу в Харкові я закінчив з відзнакою, приїхав до Полтави в 1986 році, вступив до педінституту на факультет історії і права. Провчився рік, після чого — тоді було таке правило — два роки відслужив у Збройних Силах. Потрапив у війська Комітету державної безпеки в Житомирській області, в лісі було діло, скажемо так. Дуже цікаво було, наша частина вважалася однією з найкращих. Там не було такого поняття, як дідівщина. Там були розбивка на взводи розвідників, зв’язківців, прикордонників і так далі. Оскільки це війська Комітету державної безпеки СРСР (тепер СБУ) у нас навіть музичний слух перевіряли, поки ми їхали до місця дислокації, — відбирали кого куди вже на цьому етапі. Після служби я повернувся на другий курс педінституту, який згодом і закінчив.

— І пішли у Державтоінспекцію?

— І опинився на роздоріжжі... Знаєте, мене дратують чутки, що для того, аби потрапити в ДАІ, потрібно платити гроші. Це говорять люди, які себе не поважають. Особисто я таких випадків не знаю. Моя історія навіть дає підстави вважати, що такого явища немає.

У мене не було мрії дитинства — стати міліціонером. У мене була цікава перспектива після закінчення вишу від райкому комсомолу. Там розглядалося питання по працевлаштуванню мене або в школу — не на вчителя, а на завуча, — або по партійній лінії. Пащенко Володимир Олександрович, вже покійний ректор мого вишу, порадив мені піти працювати на кафедру історії в Аграрну академію, де завідуючий до сих пір пан Якименко. Переговорили між собою ректори і я, в принципі, погодився. А потім до мене почав приходити майор міліції Свердлов Олександр Васильович — він набирав людей в Управління — і зрештою переконав мене туди піти.

— А чого ви перейшли із ДАІ в інший підрозділ?

— У нас не вибирають, де потрібно працювати.

— Ваш відділ зв’язків із громадськістю — це сьогодні...

У нашому відділі сьогодні працює, крім мене, шість осіб: Олександр Петрушко, Анна Маселькас, Роман Грішин, Анна Одякова, Поліна Ларіна, Наталія Агашкіна. Також у нас є багато працівників, які пишуть для нашого сайту, приміром, Алла Квіта з Полтави, Тетяна Романчук з Кременчука та інші. Прес-служба ДАІ, яку очолює Наталія Варченко, нам підпорядкована.

До нас звертаються по допомогу чи за інформацією як звичайні громадяни, так і багато журналістів. Надзвичайно багато телефонних дзвінків. Часто приходять із заявами, проханнями, скаргами.

— Ваше життєве кредо?

— Можливо, це банально прозвучить, але — допомагати всім, кому можу. Я отримую від цього насолоду. Приходять люди цікаві, приходять люди неадекватної поведінки — різні бувають у нас люди. А більшості з них потрібно елементарне — просто, щоб їй вислухали.

Міліція, пам’ять якої шануємо

— Поруч із адмінбудівлею УМВС України у Полтавській області знаходиться пам’ятник загиблим правоохоронцям. Які найтяжчі втрати були особисто для вас?

— Усі втрати важкі. В області нині 25 родин, де чоловіки загинули при виконанні службових обов’язків. Останній із них був лубенчанином. Два роки тому Женя Пелех отримав ніж у серце, захищаючи лікарів. Вони разом мали супроводити особу із психічними відхиленнями. Синочок у нього залишився — копія тата — і молода вдова. Така безглузда смерть, непередбачувана... Олександр Рудяк для цієї сім’їшукав спонсорів, залучав кошти, щоб придбати однокімнатну квартиру в Лубнах. Якраз на 22 серпня, день вшанування загиблих правоохоронців, осиротілій родині вручили ключі від оселі.

— Мене особисто вразило ДТП, коли загинув начальник кінологічної служби...

— Це трохи інший випадок, він загинув не при виконанні службових обов’язків. Віктор Железняк був авторитетною людиною, взірцем порядності і людяності. Людина, яка любить тварин, не може бути злою по природі. Він виховав чудових чотирилапих стражів порядку, які мають нагороди від ООН. Віктор — теж дуже важка втрата для нас...

Далі буде...

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»

Останні новини

Полтавщина:

Запропонувати тему