Полтавський психолог про стигму і дискримінацію ВІЛ-інфікованих

Ще з початку епідемії страх перед ВІЛ/СНІДом був викликаний двома причинами: значною кількість смертельних випадків та належністю ВІЛ-інфікованих до маргінальних груп (споживачі ін’єкційних наркотиків, чоловіки, які мають секс з чоловіками, жінки комерційного сексу). Незважаючи на те, що ВІЛ-інфекція переведена до розряду хронічних захворювань, а сьогодні майже 50% — це люди, які не належать до цих груп, ми все одно бачимо високий рівень стигматизації та дискримінації ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей.

Стигматизація — це упереджене, негативне ставлення до окремої людини чи групи людей, пов’язане з наявністю у неї/них якихось особливих властивостей чи ознак. Вона проявляється опосередковано через поширення в суспільстві негативного ставлення, що пізніше призводить до дискримінації, як прямого порушення прав людини.

У більшості випадків, пов’язаних з ВІЛ/СНІДом, стигма розвивається на основі сформованих негативних уявлень і зміцнює їх. Часто вважається, що люди з ВІЛ/СНІДом заслужили те, що з ними відбулося, своїми вчинками. Найчастіше це «погане поводження» пов’язане із сексом або з ін’єкційним уживанням наркотиків. Стигму у зв’язку з ВІЛ/СНІДом ще можна описати як процес знецінювання людей, які живуть або асоціюються з ВІЛ/СНІДом.

Стигма має багато негативних наслідків, наприклад, заперечення людьми своєї хвороби або намагання приховати її від знайомих чи сім’ї. Незалежно від того, чи знають близькі ВІЛ-позитивної людини про її статус, людина, скоріше за все, приховуватиме свій діагноз на місці роботи чи навчання. Страх відчуження є причиною того, що ВІЛ-позитивні люди не звертаються за допомогою до установ охорони здоров’я і не проходять курс лікування. Багато людей, не знаючи, що у них є ВІЛ-інфекція, бояться пройти тестування через стигму, яка існує щодо ВІЛ-позитивних людей. Стигма і дискримінація, пов’язані з ВІЛ-інфекцією, створюють суттєвий бар’єр для ефективної боротьби з ВІЛ/СНІДом.

У масштабі держави стигматизація і дискримінація призводять до втрати контролю над поширенням епідемії через побоювання людей, що стане відомо про їх причетність до проблеми та їх зарахують до стигматизованої групи.

Стигматизація і дискримінація, пов’язані з захворюванням на ВІЛ/СНІД, мають багато інших наслідків. Зокрема, вони дуже впливають на самосвідомість людей з ВІЛ/СНІДом, викликаючи у них депресію, занижену самооцінку і відчай. Це ще називають інтернальною стигматизацією, самостигматизацією або внутрішньою стигматизацією, оскільки це зачіпає почуття власної гідності людини. Проявом внутрішньої стигми науковці вважають відчуття власної неповноцінності, ненависті до себе, спроби довести свою перевагу перед представниками стигматизованої групи, нездатність будувати відносини з людьми поза чи всередині власної групи, відчуття безпорадності, відсутності контролю над ситуацією. Це все спричиняє розвиток депресії у ВІЛ-позитивних людей. А депресія, в свою чергу, погіршує стан здоров’я і знижує якість життя.

На стигматизацію і дискримінацію впливають і недостатнє розуміння хвороби, міфи і стереотипи щодо шляхів передачі інфекції, засобів профілактики, упередження. Упереджене ставлення частково є наслідком неправильної поінформованості громадськості про ВІЛ/СНІД. Громадська думка в Україні щодо людей з ВІЛ/СНІДом сприяє їх стигматизації.

Питання стигматизації і дискримінації є однією з найважливіших і найпоширеніших проблем, з якою стикаються ВІЛ-позитивні та хворі на СНІД люди. Це є не лише психологічною проблемою, вона має і соціальні, і медичні наслідки. Стигма згубна не тільки тому, що призводить до виникнення відчуття сорому, провини та ізоляції у людей, що живуть з ВІЛ-інфекцією. Негативне ставлення часто штовхає людей до бездіяльності або дій, які можуть завдати шкоди іншим людям. Воно допомагає стрімкому поширенню ВІЛ-інфекції.

Для забезпечення ефективних заходів щодо протидії стигмі і дискримінації у зв’язку з ВІЛ/СНІДом, роботу слід вести одночасно за декількома напрямками:

• інформація і освіта для досягнення кращого розуміння проблеми;
• правовий захист людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом;
• наявність послуг, щоб люди мали можливість дізнатися про свій серологічний статус, та надання їм підтримки в розкритті свого статусу іншим;
• у медичних установах необхідне забезпечення дотримання професійних і етичних норм. У разі виникнення порушень професійної етики слід передбачити адекватні форми відшкодування збитку;
• стимулювання практичного навчання з питань ВІЛ для всіх медичних працівників з метою кращого розуміння населенням проблеми, забезпечення конфіденційності та зменшення необґрунтованих страхів;
• використання універсальних засобів захисту не тільки заспокоїть страх персоналу, але і допоможе вберегти таємницю особи та права інфікованих пацієнтів;
• забезпечення більш широкого доступу до медичних препаратів та їх застосовування для лікування;
• допомога людям в розумінні того, що з ВІЛ/СНІДом можна жити, і що досягнення в області лікування дають реальну надію на майбутнє, є важливим кроком для подолання страху з приводу епідемії як на робочих місцях, так і в суспільстві; та ін.

Дискримінація людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом або тих, кого в цьому підозрюють, є порушенням прав людини. Всі люди мають право на пошану і гідність незалежно від стану їхнього здоров’я.

Ганна КУЗЬМЕНКО, практичний психолог обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом