Здорових корів — страхувати і прививати, лейкозних — здавати на тушонку

«Полтавщина» надала слово всім, хто захотів висловитися із приводу цього випадку в Кратовій Говтві Диканського району.

Для селян невиліковно хворі корови, які є небезпечними для здорової худоби, це справжній удар на гаманцю. В Україні, на відміну від Європи, у випадку такого нещастя збитки мешканцям сіл не компенсуються державою. Якщо у господарстві з’явилася хвора тварина, виходи два: або відразу здати на забій, або утримувати в ізоляції два роки. За цей час за допомогою штучного запліднення народжуються у переважній більшості здорові телятка — одне чи два.

За словами начальника управління ветеринарної медицини у Полтавській області Сергія Аранчія, доки худоба здорова, її необхідно прививати. Якщо ж захворіла — то краще не ризикувати і якнайшвидше позбутися годувальниці. Ще один спосіб уберегти себе принаймні від великих фінансових втрат — страхувати корів.

Із м’яса лейкозних тварин роблять тушонку

Сире молоко лейкозної худоби небезпечне для людини, адже, за даними багатьох вчених, викликає рак. Натомість, якщо його добре прокип’ятити, вірус гине. Тоді ним випоюють телят хворих корів, його можна вживати і людям.

Що стосується м’яса, то лейкозну худобу здають на так звану промислову переробку. Селяни при цьому несуть збитки, адже хворі корови на 20%, а то й на 50% дешевші за здорових. При цьому до хвороби чутливіші найпродуктивніші корови, оскільки у них нижчий імунітет, ніж у менш молочних «колежанок».

М’ясокомбінати зобов’язані забирати хвору ВРХ у населення. Із м’яса такої худоби готують тушонку, хлібці та іншу продукцію, яка виготовляється за умови тривалої обробки високою температурою.

— Розумні європейські і американці спеціалісти підрахували, що дешевше пропустити тварину через санітарну бойню, ніж утримувати її два роки, — зазначає Сергій Аранчій.

Застрахуй корову від лейкозу

На Полтавщині страхуванням худоби займається СК «Провідна», офіси якої є практично в усіх райцентрах. У разі включення до страхового покриття ризику — падіж або вимушений забій тварини внаслідок захворювання на лейкоз, туберкульоз і бруцельоз, — страховий платіж збільшиться на 30-150 грн.

Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати ідентифікаційну картку тварини, ветеринарний паспорт, висновок-довідку ветеринарного лікаря про падіж, вимушений забій або розлад здоров’я застрахованої тварини; у разі вимушеного забою — документ забійного цеху про забій тварини або протокол розтину; у разі розладу здоров’я — чеки, квитанції на оплату придбаних медикаментів для лікування тварини.

Вакцина проти лейкозу рятує 90% корів

Начальник управління ветеринарної медицини у Полтавській області захистив кандидатську дисертацію на тему лейкозу ВРХ. Тож про проблеми і шляхи боротьби із нею знає дуже добре. Щодо ситуації у Кратовій Говтві говорить так:

— Питання у Диканському районі із профілактикою лейкозу виникло давно. Саме так трапилося, що колишній голова РДА дуже сильно переживав, щоб було тихо — хай погано, але тихо. Люди прийшли до нас і сказали — ви поставили діагноз, ми з ним не згідні. Їм голова РДА сказав, щоб не переживали. І колишній начальник ветслужби.

За словами керівника, тоді, кілька років тому, був величезний конфлікт навіть із присмаком «молочно-кримінальним»:

— Виїжджали у населені пункти, і особливо у Великі Будища, там доходило до бійок із ветеринарною міліцією, адже люди возили молоко до Полтави без усіляких аналізів. Ми їх тут ловили — попід будинками. І ті, що стояли у черзі за молоком, кричали на мене «Чого ти сюди прийшов?». Я ж набирав у кружку молоко і говорив господарю «Пий при людях!». А він: «Я не буду!» А чого ж ти їм продаєш, раз сам не п’єш? — розповів Сергій Аранчій.

Припис відділу ветеринарної міліції УМВС України в Полтавській області (збільшити)

Саме таким чином селян вдалося переконати, що вони роблять помилку, і скандал згас. Але у цьому році, як бачимо, спалахнув в іншому селі.

— Ми не зацікавлені у тому, щоб була хвороба. Ми зацікавлені, щоб люди тримали здорову худобу, від цього були здорові і користувалися якісною продукцією. Ми зацікавлені, щоб поголів’я було більше, а не в тому, щоб його винищити. Ми зацікавлені, щоб люди знали, що ветеринарний спеціаліст — це їхня підтримка, їхній порадник. Це в цілому, будемо казати, гасло нашої Полтавської області, — зазначив Сергій Аранчій в інтерв’ю із нами. — Ми одна з небагатьох областей, яка проводить осінню і весняну диспансеризацію. Ми проводимо ідентифікацію, продаємо ветеринарні препарати.

Дезінфекція приміщень, де утримувалася лейкозна худоба, для селян безкоштовна. А от профілактика — платна та за бажанням. Аранчій нагадує, що лейкозній корові нічим не допоможеш, а от здорову можна уберегти від смертельної хвороби.

Любов Нагаєва

Щеплення від лейкозу коштує близько 30 гривень і складається із кількох уколів. Придумала унікальну вакцину наша землячка Любов Іллівна Нагаєва, нині покійна. Ця жінка присвятила винаходу 36 років життя.

— Завдяки її методиці ми в Україні оздоровили понад 300 господарств, її методом. На Полтавщині перший район, який оздоровили, — Котелевський. Це було ще у радянські часи в одному із господарств. Вакцина вводиться втричі з інтервалом у тиждень. У тварини формується імунітет, який рятує у понад 90% випадків.

За словами керівника, на Полтавщині аналіз ситуації із лейкозом ВРХ і обліком хворих на нього тварин — кращий, ніж із людьми в обласному тубдиспансері. На кожну корову є паспорт, всі дані занесені у комп’ютер. Загалом на Полтавщині нараховується 74 тисячі голів ВРХ, з яких хворих на лейкоз — лише 370. Якщо порівняти із всеукраїнськими даними, полтавська статистика виглядає оптимістично. Так, в Україні щороку від лейкозу гине до 100 тисяч корів і їхня кількість зростає.

Пропонуємо вам подивитися актуальний сюжет телеканалу «1+1» на тему лейкозу ВРХ. До нього — лише одне зауваження. Професор Анатолій Завірюха, в якого беруть інтерв’ю журналісти, прославився якісною вакциною проти сибірки. Натомість його вакцина від лейкозу, випробувана у Карлівському районі Полтавщини багато років тому, зазнала нищівного краху.

[Відео було видалено]

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»