Полтавський священник знає про Голодомор не тільки з книжок

У 2002 році власними зусиллями та з допомогою небайдужих жителів Полтави священники полтавської Свято-Покровської церкви УПЦ Київського патріархату (мікрорайон Сади-2) побудували поряд зі своїм храмом пам’ятник жертвам голодоморів. З тих пір служителі моляться за душі померлих під час голоду у 20-50-их роках ХХ століття — не тільки в офіційний День пам’яті жертв Голодомору, але й в інші дні.

Сьогодні ж біля поки що єдиного в Полтаві пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбулася панахида.

— Ми вшановували померлих від голоду молитвою та, на знак пам’яті про убієнних, символічно запалили свічки, — розповів «Полтавщині» настоятель церкви отець Микола. — Подія надзвичайно серйозна. Штучний голод. Сьогодні багато хто хоч і говорить про те, що його не було, але страхіття усе одно відбувалися. Інакше де тоді поділися (за різними статистиками) 6-12 мільйонів людей? Голодомор став великою трагедією. І саме такою була сталінська політика. Ну хіба це нормально, за 20 років пережити три голодомори: 20-21 р., 32-33 р., 47-ий рік? Люди помирали мученицькою смертю — у страшних муках. Голодомор — гірше фашизму. Бо під час війни жорстокі дії з боку армії Гітлера хоча б можна було зрозуміти: йшло ціленаправлене винищення одного народу іншим та його завоювання, підкорення. А тут? Приходили свої (п’яні комсомольці) і забирали, крали у своїх. Голодомор — це біда, яку не можна забути. Процвітав канібалізм. Людей не ховали — церкви зруйнували, і нікому було відспівувати душі. Думаю, причиною усього цього стала втрата духовності людиною. Осатанілий комунізм вбив собі у голову те, що може побудувати суспільство без Бога. Тільки на Полтавщині спалили і зруйнували 1 700 храмів у 20-30-ті роки. А що несли церкви? Заповіді «Не вбий», «Не вкради»... У той час, коли люди повинні були жити по заповідям Божим, які мали бути їхньою основною Конституцією, вони жили по своєму недосконалому розуму. Якби ж чинили по-християнськи, Голодомору не було б.

Про голодомор отець Микола знає не тільки з книжок. Свідком страшних подій у 32-33-ому роках став його батько, який на той час був маленьким хлопчиком.

— Коли я був ще малим, пам’ятаю, сидять бабусі увечері на лавах і плачуть. «Чого вони плачуть» — запитував я у мами. Вона: «Тому що згадують про Голодомор». А батько про часи голоду розповідав, що йшов навесні повз сусідній город. Дивиться — там хлоп’я (3-5 років) обскубує молоду цибуля, яка тільки-но почала сходити. Господиня вийшла, нагримала на нього і прогнала геть. Хтозна, може, сама була голодна, а, може, у неї такі самі голодні діти вдома були. Так ось, коли батько пішов до лісу, на стежці знайшов того малюка — вже мертвого. Там поряд його і закопали. Завжди згадую цей факт, і стає страшенно боляче.

Нагадуємо, що наступна панахида розпочнеться о 16:00 ходою пам’яті від входу до комплексного переходу «Злато місто» і завершиться молебнем за упокій душ загиблих під час Голодомору у розташованому на Соборному майдані Свято-Успенському кафедральному соборі.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»