Євреї у Полтаві жартують, «шифруються» та відповідають антисемітам фарбою

З нагоди 70-ої річниці масового розстрілу євреїв німецькими фашистами у Полтаві 1941 року, «Полтавщина» поспілкувалася з учнями полтавської єврейської школи. Вчора зранку діти вшанували пам’ять пращурів квітами, а потім обговорювали тему Голокосту у стінах рідної школи.

У Полтавському приватному навчально-виховному комплексі «Ор-Авнер» вчиться близько 50 євреїв різного віку (школа і дитячий садочок). Директор закладу Ольга Обогрєлова говорить, що єврейська школа у Полтаві — це важлива подія для людей цієї національності.

— Те, що наша школа сьогодні працює, — це справжня перемога, — зазначає вона. — Не просто так помирали ті, пам’ять яких ми вшановували. Не просто так вони мучилися, адже їхні нащадки усе-таки вчаться, і вчаться у єврейській школі, серед своїх.

Ольга Обогрєлова

Майже всі діти, які ходять до «Ор-Авнера» народилися тут, в Україні. На запитання «Полтавщини»: «Чи хочете ви повернутися на батьківщину?», усі, як один, відповіли: «Так».

— Підростуть і поїдуть, — запевнила Ольга Обогрєлова. — А з 16 років ми зазвичай відправляємо дітей на кількатижневий відпочинок до Ізраїля.

Біля школи

Чи навчалися ви в інших школах Полтави?

За словами дітей, багато хто з них відвідував інші загальноосвітні полтавські школи: одні — рік, інші — три, дехто — аж вісім. Як розповідають діти, однокласники ставилися до них добре і образ від них терпіти фактично не доводилося.

— Усе одно євреї приходять сюди, у «Ор-Авнер», — говорить Ольга Обгорєлова. — Думаю, тягне до своїх.

Гараж біля школи

Якою мовою між собою спілкуєтеся частіше?

У єврейській школі можна почути українську, англійську, німецьку, російську мови та іврит. Між собою найчастіше учні спілкуються російською або українською. У Полтаві ж іврит використовують як мову-шифр.

Оля Дерикаптан говорить, що перешіптуватися на івриті можуть під час контрольної з фізики, аби допомогти товаришу і не потрапити під пильний погляд вчителя. Вчитель Аарон розповідає, що рідною мову спілкується з друзями дуже часто.

— Це моя мова. Я говоритиму нею завжди. А особливо зручно спілкуватися так у громадських місцях. Наприклад, коли стоїш біля прилавку і відверто розумієш, що товар поганий, аби не образити продавця, переходиш на іврит і не радиш купувати той чи інший продукт.

Якої ви думки про анекдоти, в яких йдеться про євреїв?

З перших секунд перебування в єврейській школі стало зрозуміло, що непоганої. При знайомстві з вчителем традицій Аароном, підтвердженням цьому стала фраза: «Чаю, кави..? Не пропонуємо».

А до анекдотів про представників своєї національності діти відносяться позитивно. Говорять, що самі їх придумують і вважають це ознакою хорошого і доброго гумору. Аарон же знову демонстрував «Полтавщині» свій оптимістичний настрій: «Нет воина храбрей, чем напуганный еврей».

Директор єврейської школи Ольга Обогрєлова про гумор школи говорить так:

— У нас ви ніби в Одесі. Коли ми не плачемо, ми жартуємо.

Як до вас ставляться у Полтаві, не ображають?

Учні єврейської школи розповідають, що образ від полтавців фактично не чують. За їхніми словами, мешканці міста привітні і, бачачи перед собою єврея, поводяться чемно і толерантно. Хто вчився у державних школах, зазначає, що однокласники ставилися до них нормально, і знущань від останніх терпіти не доводилося. Дівчата демонструють «Полтавщині» ланцюжки з кулонами «Зірка Давида» і говорять, що у сьогоднішньому суспільстві євреями бути не соромляться. До того ж, за словами учнів «Ор-Авнера», полтавці — вельми люб’язний до представників їхньої національності народ. А ось недоброзичливці у дітей-євреїв серед жителів Полтаві усе-таки є.

Ольга Обогрєлова розповіла «Полтавщині», що навколо школи хтось постійно розписує стіни будинків і гаражі свастиками й іншою антисемітською символікою та надписами.

Учні говорять, що відповідають антисемітам фарбою — дуже часто ходять замальовувати такого роду «портрети» та «картини». Але на їхніх авторів не ображаються.

— Лише шкода, що дехто у Полтаві не розуміє того, що євреї — звичайні люди, — поділився старшокласник Даніїл. — Пам’ятаю, читав один випадок, коли один з антисемітистів вигукнув: «Бий жидів і велосипедистів!» Тоді хтось обурився: «А велосипедистів за що?» Та чогось з приводу євреїв такого ніхто не запитав. Зате люди знали, що карати треба їх. І яким чином? Саме бити. Сьогодні малюють на гаражах свастики і говорять, що геноцид — вигадка. Тоді куди ж поділися 4 мільйони євреїв? І це лише офіційні дані! Проте, що б там не було, кожен за свої вчинки відповідатиме.

Ольга Обогрєлова сама не єврейка, але за учнів, яких вважає рідними дітьми, переживає сильно.

— Чому сьогодні і досі дехто негативно ставиться до євреїв: усіляко може їх ображати надписами на заборах або ж гнилим словом? Мені здається, що це від убогості тих, хто цим займається. Людям завжди потрібно когось звинуватити і наклеїти йому ярлик «винний». Як раніше говорили? «Если в кране нет воды, значит, выпили жиды». І чомусь завжди в усьому звинувачували євреїв. Виходить, хтось продовжує цим займатися і сьогодні. Наші діти світлі: вони розумні і гарні, вірять у Бога, моляться. А коли так, комусь обов’язково треба це затоптати. Та на мою думку, так чинять тільки недалекі і бідні духом люди. А, можливо, терпіти усі ці надписи та, деколи, образи — це наше випробування.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»