Олбанська мова: думки полтавських філологів

До чого олбанська мова може призвести і як саме може змінити українську мову, якою говорить коментатор в інтернеті, розповіли філологи Полтавського національного педагогічного університету В. Г. Короленка.

Аспірант кафедри журналістики ПНПУ імені В. Г. Короленка Катерина Левченко:

— На мою думку, явище олбанської мови негативно впливає на стан сучасної літературної мови. Там і русизми, і лайка, і суржик. Тим, хто стикається з подібним, у будь-якому виді спілкування доводиться докладати багато зусиль, аби себе стримувати і залишатися на рівні нормального користування мовою. Спочатку олбанська мова подавалася, як гра. Але мені здається, що люди вже загралися. Таким чином йде засмічення нормальної української мови через ту саму русифікацію. Адже українською ми пишемо за фонетичним принципом, а російською — за морфологічним. Тому наша мова менше пристосована до перекручувань олбанською, ніж російська. Один чоловік взагалі сказав: «Я згадав про літери я, ю, є, ї тільки тоді, коли у мене на клавіатурі запав йот». Про що ще можна говорити? Таке мовлення потім, на жаль, переходить у реальне життя. І, вибачте, звучить дико, коли у приватній розмові двоє дорослих людей спілкуються таким чином: «Превет-медвед!» тощо. Це вже приватне мовлення, а не на показ. Те саме щодо блогерів. Справа у тому, що багато з них намагається відходити від російськомовних слів, але, таким чином, перебирають англійські або польські. Наприклад, «френдити», «окача» тощо. В принципі, 70% блогерів користуються олбанською або перебирають польські, англійські слова. 50% з них говорять так частково і у щоденному житті.

Доцент кафедр української мови ПНПУ імені В. Г. Короленка Ірина Павлова:

— Таке мовлення навіть суржиком назвати важко. Подібні висловнювання виказують безграмотність людини. Остання не знає принципів російського правопису та не володіє нормами тієї мови. Такі фрази подібні до неправильного перекладу на російську. Це усе одно, що трохи повчити іноземну, а потім намагатися на ній вільно говорити. Якщо людина говорить і пише суржиком несвідомо, вона просто неграмотна, а якщо свідомо — засмічує своє мовлення і усе одно виказує свою необізнаність.

Асистент кафедри української мови, викладач ПНПУ імені В. Г. Короленка Ірина Кіріч:

— Як на мене, це така собі гра в безграмотність. Інтернет — річ, де можна натягнути маску, зареєструватися під будь-яким ніком і писати усе, що тобі спаде на думку. У людини є відчуття безкарності: можна брехати, ображати, говорити хтозна-що — і їй за це нічого не буде. Наприклад, зранку — це будь-хто за професією — чиновник, вчитель української мови тощо. І вони чудово знають, як і що пишеться. Проте через сферу своєї діяльності стиснуті рамками. Говорять красиво і правильно — треба відповідати статусу. А увечері в чаті, на форумі тощо, до прикладу, ті самі посадовці можуть дозволити собі вийти за межі дозволеного і «правильного»: вживають нецензурщину, пишуть гидкі речі. А на ранок — до соціуму, як порядні люди. Проте вони ж не помічають, як їхня мова псується. Можна ж одного разу розслабитися і заговорити на діловій зустрічі олбанською або прохопитися матірним слівцем.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»