Кому вигідне перекручування літературної мови

Мабуть, на даний момент спілкування в інтернеті не можливе без усяких «медвєдов», «паннімайєттєлі» і «зачода». Багато хто у письмовому спілкуванні в мережі умисно допускає такі орфографічні, пунктуаційні та лексико-стилістичні помилки, яких у шкільному диктанті не зробив би і хронічний двієчник.

До Дня української писемності та мови — 9 листопада — «Полтавщина» вирішила запитати у місцевих філологів, що це за диво-мова «преведів» та «ніззя» і яким чином вона впливає на стан мовної культури жителів нашого міста.

Абєрєжна, язік не паддайоцца пєрєкладу!

Для прикладу ми узяли один з коментарів нашого сайту (усі розділові знаки і принципи правопису збережені:

«Мнє і самой стидно прізнаца, но нє люблю ні концертов ні тєатров, когда чужиє сідят вокруг, то канфєтамі шуршат, то носом шморгают, то швендяють туди-сюди, а потом ішшо с оркєстровой ями духовой оркєстр як шмальне в тарєлкі...бррр! куда луччє дома, в кругу родних і блізкіх посмотрєть бєзплатно душещіпатільну мєлодрамку, прослєзіца ілі посмєяца от души!..»

Аспірант кафедри журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Катерина Левченко вже 4 роки досліджує інтернет-мову і написала такі наукові праці: «Сленг в інтернет-щоденниках як лінгвосеміотичне явище», «Неологізми в мережі Інтернет (на матеріалі сленгу в блогах)», «До проблематики вивчення мовленнєвого портрету автора інтернет-щоденника» та інші. За її словами, цей текст відноситься, певною мірою, до олбанської мови.

— Мова інтернету — це завжди цікаве явище. Такі речі, як «дяки», «спс», «ок» — виникли через потребу вмістити якомога більший обсяг інформації в якомога меншій кількості символів. Звідси — скорочення слів, відсутність розділових знаків або й навіть пробілів (кожне нове слово починається з великої літери). Олбанська ж мова виникла на початку 21 століття. Олбанська або «падонківська» мова — це вживання російської мови з фонетично майже вірним, але навмисне неправильним правописом слів, з частим вживанням ненормативної лексики та штампів, характерних для сленгів. Іншими словами, як чую, так і пишу. Частіше за все так пишуть коменти в чатах і веб-форумах, у блогах, — зазначила Катерина Левченко.

До того ж вона розповіла «Полтавщині» про те, чому «іскавєрканна мова» з’явилася і які цілі переслідують ті, хто нею користуються.

Неграмотним «хлопчєг» сподобався

— Взагалі олбанська мова з’явилася як знущання над неграмотними людьми, — поділилася Катерина Левченко. — В принципі, зараз вона схожа на фофуддю. Остання ж виникла як реакція на шовіністичні настрої Росії до України. При цьому наші люди почали писати дуже грамотною або ж взагалі неграмотною російською мовою. Або ж пишуть українською з використанням «доколє»: «Доколє оці українці будуть тіснити наших людей?». Такі тексти позиціонується як «стьоб» над псевдопатріотизмом, фанатичними українофобією та російським шовінізмом. Олбанська мова переслідує ті ж цілі. І на даний момент люди, які спілкуються у соціальних мережах, користуються нею з різних причин: одним (неграмотним) це сподобалося; другі — досі продовжують «стьобатися»; треті — взагалі не розуміють, у чому суть, і просто копіюють стиль коментарів; четверті — «в темі» вже довго і просто звикли до вказаної манери викладу думок.

«Ржунімагу», бо приховую підстаркуватість і хочу у «тусу»

За словами аспіранта кафедри журналістики ПНПУ імені В. Г. Короленка, однозначно не можна сказати, чому люди під час спілкування користуються олбанською мовою.

— Кожен випадок треба розглядати індивідуально, — говорить Катерина Левченко. — Деякі, хто пише грамотно постійно і лише зрідка користується олбанською, дійсно, можуть робити це задля досягнення певного експресивного ефекту — того ж комічного (може, з нашаруванням додаткового лексичного значення глузливості). Безперечно, через таку манеру висловлювання почуття виражають. Але також варто говорити про вік людини, яка пише «аффтар жжот» або «ржунімагу». Наприклад, якщо ця людина користується олбанською з моменту її появи в інтернеті — вона не стільки виражає емоції, скільки користується звичкою. Ті ж, хто зайнялися цим недавно, швидше за все намагаються влитися до «компанії» коментаторів, підстроїтися під молодіжне мовлення (якщо це не молодь) або йдуть за тенденцією — те саме явище моди.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»