Фортеця українського народу

Презентація книги відбулася недавно у Полтавській центральній міській бібліотеці. Історична повість присвячена подіям 300-річної давності. Ведучи власне дослідження подій, Леонід Бразов зумів з великою майстерністю уникнути політичного питання. За радянською ідеологією треба було ставати на бік Петра І, але він цього не зробив...

У книзі йдеться про оборону Полтави від шведських нападників навесні 1709 року, що передувала славнозвісній Полтавській битві. Мешканців міста мобілізували рити окопи, зміцнювати земляні вали, підвозити дерево з лісу... Розкрити психологію цих людей допомагає безліч деталей. Майстер слова звертає увагу на міміку, жести. Тому такими переконливими є образи головних героїв — Онисі і Гриця.

Йдучи сьогодні Першотравневим проспектом, ми не задумуємося про те, що саме на цій ділянці Полтави 300 років тому відбулися найзапекліші бої. А Леонід Бразов детально виписав елементи фортифікації. Зі знанням описує він і популярні в ті часи ремесла. Старший викладач Полтавського державного педагогічного університету Оксана Коваленко зауважує, що автор допустився лише однієї неточності: написав, що кузня стояла біля Спаських воріт, але, за свідченням історичних джерел, існувала вулиця, на якій було 17 кузень. Але правда, що на шляху до Соборного майдану героїня могла заходити в крамницю... 

Матеріал для написання «Фортеці» Леонід Бразов збирав, починаючи з 1969 року. В основі історико-пригодницької повісті — джерельна вивіреність. В його робочому столі зберігалися виписки, власноручні креслення, газетні вирізки, словничок рідко вживаних слів. Окрема сторінка була присвячена ремеслам. Леонід Петрович вивчав навіть технологію виробництв — шевську справу, фарбування, виготовлення ліхтарів, якими часто освітлювалися полтавські вулиці, ювелірних виробів тощо. Цікавився, якими були ціни на найуживаніші товари на тодішньому базарі. Бразов дуже уважним був до релігійних свят, знав, коли початок, коли кінець постів. Згадує він у своїй повісті, зокрема, Пилипівський піст. 

Дуже цікавими є дослідження Леоніда Бразова, які стосуються природи Полтавщини. Навряд чи сьогодні комусь із нас загрожує зустріч на околицях міста з ведмедем, а герої «Фортеці» наткнулися на хижого звіра! І це не вигадка — ведмеді справді жили тоді в полтавських лісах. Водилися й куниці, тетереви, зустрічалися горностаї. Бразов мав копію історичного документу, що стосувався тваринного й рослинного світу нашого краю. Леонід Петрович дізнався й скільки одержували офіцери на службі в гарнізоні. Дуже достовірні створені ним образи представників різних станів. 

Тож повість «Фортеця» — чудовий синтез історичного й авторського, літературного. Твір історичний і художній. І герої у Бразова є й реальні, й вигадані. 

Леонід Бразов жив у Полтаві і знав, що на цих вулицях, валах, кам’яницях відбувалися грандіозні події, які змінили хід європейської і взагалі тодішньої світової історії. Він дуже талановито, динамічно, в деталях відтворив епопею, показав, яким був наш народ, наші предки в ту жахливу епоху.

Леонід Бразов змалював військових крупними художницькими мазками, а головні, рідні йому душею молоді серця — Гриця й Онисю — показав у розвитку: як вони виростали, змінювалися, вели себе в тій трагічній обстановці, коли місто буквально на волосинці було, тисячі людей загинули на валах — сухий рів з горою був усипаний трупами... От що таке — Полтавська битва.

— Полтава була фортецею не в тому розумінні, яке надають сьогоднішні необережні дослідники — вона була укріпленим містом, але це укріплене місто не можна порівняти зі справжніми фортецями на території України, — говорить голова Полтавської спілки літераторів Микола Костенко. — Автор повісті показав внутрішній стан захисників, самих українців. Мила щебетлива Онися світлим промінчиком проходить через повість. Бразов по-художницьки вирішував справу, назвавши лаконічно свій народ фортецею.

Лариса Безобразова самовіддано і зворушливо дбає про популяризацію книг її батька, продукує оригінальні ідеї, які стосуються різних елементів дослідження творчості Леоніда Бразова. Тож не дивно, що зараз, коли інтерес до Полтавської битви зріс, коли йде переосмислення її ролі в українській історії, Лариса Леонідівна подбала про перевидання саме цієї повісті.

Наталія ЖОВНІР, «Полтавщина»