Його життя обірвалося на 21-му році

Події Великої Вітчизняної війни вивчаються нині на уроках історії досить глибоко й правдиво. Проте для широкої громадськості досі залишається маловідомим те, що після 1945 року війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах та збройних конфліктах на територіях 16 іноземних держав. Цей факт партійно-радянське керівництво визнало офіційно лише в червні 1989 року, коли вже закінчилася майже десятилітня війна в Афганістані.

З того часу виросло нове поколінна молодих людей, які, на щастя, не знають, що таке потрапити служити в «Афган». Але це не значить, що ми всі забули тих, кому довелося там воювати, чиї тіла повернулися на Батьківщину в цинкових домовинах. Тоді в далекій країні на непотрібній нам війні загинуло 3,5 тисячі солдат з України. Десять полтавських родин отримали похоронки на своїх синів.

Пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам у Полтаві

Завдяки активності Полтавської міської спілки воїнів-інтернаціоналістів на будинках, де мешкали загиблі солдати, нині встановлені меморіальні дошки. Щоправда, одна з них через постійні скарги до міської ради якоїсь черствої мешканки до 20-річчя виводу військ із Афганістану була перенесена на стіну загальноосвітньої школи № 26, що розташована на вулиці Калініна. Це дошка на знак пам’яті про Валерія Грабчака, який у 1979 році був випускником цього навчального закладу. А через 4 роки, після закінчення Полтавського нафтового геологорозвідувального технікуму, юнак був призваний на дійсну військову службу й направлений у Афганістан. У квітні, через півроку, під час виконання бойового завдання Валерій загинув.

— Коли трапилася ця трагедія, то майже вся школа пішла на його похорон, — пригадує вчителька хімії Галина Верчик, як працювала заступником директора школи в той час, коли навчався Валерій, і добре знала дітей цього класу. — Валерій був скромним хлопцем, чимось особливим у шкільні роки не виділявся, та був дитиною спокійною, урівноваженою, відвертою. Брав участь у громадській роботі, уже тоді грав на гітарі, але переважно в класі, на широкий загал своє вміння не виносив, соромився. Як усі хлопці в той час, займався спортом. У класі його дуже любили.

Тільки хороші відгуки почула й від колишнього класного керівника Валерія Зої Леванчук, яка тепло згадує свого учня. Був інтелігентний, вихований, розумний, але, на жаль, усе в минулому часі, бо життя хлопця трагічно обірвалося на 21-му році.

Упродовж багатьох років у школі № 26 діє клуб ЮНЕСКО (колишній клуб інтернаціональної дружби). Його учасники зібрали й систематизували чимало відомостей про Афганістан.

— Пройшов час, та нинішнє покоління і зараз із шанобою ставиться до пам’яті випускника нашої школи. Ми з дітьми щороку вітаємо його батьків зі святами, їздимо на могилу Валерія, — розповіла заступник директора школи з навчально-виховної роботи Ольга Білаш. — Оформили альбом, присвячений Валерієві, де є розділ «Обпалені долі», у якому вміщені його листи, присвячені йому вірші різних авторів. В одному з листів батькам ідеться про службу. Єдине, на що скаржився молодий солдат, так це на те, що в Афганістані не вистачає води, не завжди навіть є можливість вимити руки. Батьки Микола Максимович та Катерина Іванівна передали школі портрет сина, намальований і подарований їм одним із художників, та гітару сина, яка зберігається в класі, де навчався Валерій, у присвяченому йому куточку. Там же до цього часу стоїть парта, за якою він сидів.

Ольга Володимирівна говорить, що після Валерія в їхній школі навчалася його молодша сестра Анжела, а потім її донька Марина.

Куточок пам’яті Валерія Грабчака у школі № 26

— Позаминулого року куточок пам’яті Валерія Грабчака на міському огляді зайняв перше місце. Школа за це отримала грамоту й цифровий фотоапарат, — доповнює розповідь організатор позакласної роботи Наталія Різник, яка протягом багатьох років очолює шкільний пошуковий загін. — В Октябрському районі — 22 учасники збройних конфліктів, у яких брав участь колишній Радянський Союз, і сучасних миротворців, що несли службу за кордоном під прапором ООН. Більшість із них воювали в Афганістані. Але відомості збирати важко, тому що багато хто з них відмовляється говорити про ту війну.

Та головне, що завдяки збереженню пам’яті про свого випускника учні дізнаються про війну в Афганістані не лише з підручників, а й доторкнувшись до живих свідчень про ті події. А слова «мужність, героїзм, бойове побратимство» асоціюються в них із життям такого, як і вони, хлопця, що багато років тому теж бігав коридором рідної школи.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»