Покрова: до обіду — осінь, по обіді — зима

Покрова як обрядове свято

Свята Матір Божа з давніх часів — покровителька незаміжніх дівчат та козаків. З Покрови починалися вечорниці, котрі тривали до Великодня, і весілля, які тривали до пилипівських заговин (27 листопада). Це була пора наймасовіших шлюбів.

На Полтавщині на Покрову зранку мати з донькою йшли до комори і перекладали приготовані рушники для заручин, примовляючи: «На рушнику стати, рушником сватів пов’язати». Ще дівчата щиро молилися і примовляли до Матері Божої, стаючи на коліна перед іконою святої Покрови. Ніч перед Покровою набувала якоїсь таємничості. Дівчата виходили на поріг хат і закликали: «Свято Покрівонько, покрий мою голівоньку».

Покрова як орієнтир зміни погоди

Покрова накривала траву листям, землю — снігом, воду — кригою, а дівчат — шлюбним вінцем. Вважалося, що саме із цього дня починалася зима: «На Покрову до обіду — осінь, по обіді — зима». Господарі примічали погоду: якщо вітер був із півночі — зима мали бути холодною та сніжною, якщо з півдня — теплою. У народі казали: «Свято Покрова землю вкриває де листком, а де сніжком». Відліт журавлів до 14 жовтня віщував ранній холод.

На Покрову в печах перший раз розпалювали вогонь для обігріву. Використовували виключно яблуневі або вишеві дрова із словами «Свята Покрова, покрий нашу хату теплом, а господаря — добром». Відсьогодні також переставали випускати худобу на пасовища і згодовували їй останній сніп вівса. Зерном із нього годували курей, щоб благополучно пережили зиму.

Тетяна ЄРМОЛЕНКО, «Полтавщина»