Почесним учнем школи на Полтавщині посмертно став Сашко Лаврентьєв

Про цю трагічну історію писало наше видання, її не залишили поза увагою всеукраїнські ЗМІ. 20 січня цього року відбувся вечір пам’яті Сашка Лаврентьєва. На заході читали його вірші, про нього ділилися спогадами рідні та друзі. Тоді також презентували видання «Стежини зраненого серця...», де можна прочитати вірші юного поета, розповідь про його життя.

Саша Лаврентьев

Виявляється, про цю книгу читають не тільки у Полтаві, про долю Сашка замислюються не тільки ті, хто доторкнувся до неї. Учні 10-го класу Короваївської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що у Гребінківському районі, захотіли мати Сашка серед своїх однокласників.

«Полтавщина» поговорила із цього приводу з директором школи Миколою Кривченком.

— Це була ініціатива одного із учнів класу. Його мама знає цю сумну історію, дитину вона також вразила. Одного разу він прийшов і запропонував одноліткам прийняти до класу юного поета з Полтави. Я у ситуацію не втручався, але із інтересом спостерігав. Вчора, 5 жовтня, разом із класним керівником Русланом Могилою діти вирішили прийняти до свого класу Сашка Лаврентьєва. Знаєте, думаю, це додасть учням серйозності, змусить замислитися над філософією життя, його швидкоплинністю. Мені приємно, що у нашій школі такі небайдужі, — сказав Микола Федорович.

Загалом у Короваївській школі 76 учнів. У 10-му класі навчається восьмеро 16-річних учнів. Сашко Лаврентьєв — дев’ятий...

— Вітя Памір — розумний і не по роках розсудливий десятикласник, запропонував цю ідею щодо почесного учня. В нашій школі є традиція створення класних куточків, де розміщена інформація про дітей, їхні дні народження, уподобання та розклад навчання. У нашому куточку, крім цього, тепер є фотографія Сашка Лаврентьєва у траурній рамочці. Він мріяв навчатися серед однолітків, мати власний клас. Тепер він його має, — зазначив класний керівник 10-го класу Короваївської школи Руслан Могила.

За його словами, саме таким чином у дітей виховується патріотичність, любов життя, шана до таланту. І повертається хороша практика радянських часів, коли у школах були спеціальні куточки, що нагадували учням про загиблих юних воїнів Великої Вітчизняної, Афганської війни.

«Ми вважаємо за честь мати в наших рядах цього талановитого, ерудованого, розумного хлопця. Неважливо, скільки років людини, важливо, що вона несе у своєму серці, який слід залишає на землі після себе» — вирішили десятикласники із Гребінківського району.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»