Основа козацької історіографії

Захід відбувся за участю керівництва області та викладачів різних навчальних закладів Полтавщини. Зокрема доповідачами були: кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ПНПУ імені Володимира Короленка Олександр Єрмак, кандидат історичних наук, доцент, заступник начальника управління державної служби Головного управління державної служби України в Полтавській області Микола Лахижа та інші. Свою наукову роботу представив і учень 11 класу Тахтаулівського навчально-виховного комплексу Полтавського району Владислав Четвертило. Основна тема доповідей — життя та праця славетного козацького літописця і письменника Самійла Величка.

Владислав Четвертило

Як розповів Олександр Єрмак, літопис Самійла Величка є наймонументальнішим твором української історично-мемуарної прози XVII-XVIII ст., який разом з літописом Самовидця та літописом Григорія Грабянки «Історія Русів» складає основу козацької історіографії.

— Літопис Самійла Величка не був першою роботою козацько-старшинського літописання. Перші твори були присвячені періоду часу виникнення козацтва. Але, на відміну від літопису Самійла Величка, вони дійшли до нас у невеликій частині, — розповів Олександр Петрович.

Олександр Єрмак говорить, що мешканці нашого краю можуть пишається тим, що два із трьох літописів були написані людьми, які мали відношення до Полтавщини. Наприклад, Самійло Величко народився на території Полтавщини, а останні роки свого життя провів у селі Жуках нинішнього Полтавського району. Там він займався науковою та викладацькою діяльністю. Дата смерті козацького літописця донині невідома, але з упевненістю можна сказати, що помер він не раніше 1728 року. Як пояснив Олександр Єрмак, саме з такою датою вийшла в світ остання праця козака. Також відмінністю літопису Самійла Величка від решти є те, що двохтомний оригінал зберігся до наших часів.

Доповідачі науково-історичних читань «Нас об’єднує наша історія»

— Зараз він знаходиться в Російській національній бібліотеці імені Михайла Салтикова-Щедріна у місті Петербурзі, — зауважив Олександр Єрмак.

За його словами, є припущення, що останній том літопису писали учні Самійла Величка, адже в тексті було багато помилок, та й автор праці на той час вже практично втратив зір. Подальша доля твору також цікава. У 1840 році літопис Самійла Величка з’явився як лот на аукціоні відомого на той час колекціонера. Придбав його академік Михайло Погодін. Ознайомившись із працею козацького літописця, вирішив, що вона гідна того, щоб бути надрукуваною. Цікавим фактом є й те, що оригінал літопису бачив Тарас Шевченко, який високо оцінив роботу українця. Для спрощення читання роботу Самійла Величка вирішили з двох томів розбити на чотири. Вся ця клопітка праця велась майже 15 років — з 1848 по 1864 рік.

За словами Олександра Єрмака, Самійло Величко зі сторінок літопису виступає як патріот України.

— У тексті він називав себе «истинным малороссийским сыном», — додав Олександр Петрович.

У передмові до літопису козак критикує українських письменників, написавши, що вони дуже ліниві, бо не бралися працювати над детальним розбором минулого батьківщини.

Самійла Величка, який був на той час канцеляристом у генерального писаря Василя Кочубея, надихнула на написання літопису поїздка по Україні. Руїни будівель у селах та містах і через майже 50 років нагадували про визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Тож Самійло Величко вирішив описати цю велику війну. З цього й почалася робота над літописом. Потім ця праця прославила його на весь світ, як видатного козацького літописця.

Науково-історичні читання «Нас об’єднує наша історія»

Ученик Тахтаулівського НВК Владислав Четвертило, який виступав на заході з роботою «Наш славетний земляк Самійло Величко і його літопис» зізнався, що до написання роботи його спонукало те, що Самійло Величко був його земляком.

— Моє невеличке дослідження зроблене на основі історичних праць та краєзнавчих матеріалів. У своїй роботі я розкриваю значення літопису для історії краю. Наш святий обов’язок — скласти належний вінець шани нашому землякові і літописцю. Людині, котра зробила свого часу подвиг, — створила монументальний літопис, якого ще не знала українська історіографія, — розповів Владислав.

Ярослав КАДУК, «Полтавщина»