Із Кременчуцької колонії амністованих забирали батьки та баптисти

Хлопчаки стояли у білих сорочках і їхні обличчя світилися від щастя. Привітати своїх, уже колишніх, підопічних зібралися працівники управління Державної пенітенціарної служби Полтавської області, колонії, колектив вчителів школи, представники релігійних організацій. З теплими словами привітання звернувся до них виконуючий обов’язки начальника установи Валерій Легейко. Анатолій Головко — директор школи — побажав, щоб наступна сторінка життя вихованців була чистішою і кращою.

Зі словами вдячності до представників установи звернулася мама одного із вихованців та подякувала за роботу, що вони проводять.

Після того, як Валерій Легейко вручив усім хлопчакам довідки про звільнення, слово взяв Дмитро — уже колишній вихованець:

— Тут я навчився думати, аналізувати, робити висновки. За це я вдячний адміністрації, вихователям, вчителям та всім працівникам установи. Але найбільша моя вдячність Президенту України за те, що дав мені таку можливість раніше призначеного строку вийти за межі колючого дроту. І я скористаюся цим. Я обіцяю, що всі отримані тут поради не пройдуть повз мене.

Наприкінці зустрічі нам вдалося поспілкуватися із людьми, що приїхали зустрічати амністованих.

— Як Ви гадаєте, Ваш син став на шлях виправлення?

— Мій син дуже змінився. Це видно. Він багато переосмислив, і свою поведінку, і той образ життя, що він вів до цього. Змінив цінності у своєму житті. І це видно не тому, що я мама, а це дійсно так. Можливо це і добре, що він своє відсидів, бо хто знає до чого міг призвести той образ життя, який він вів до в’язниці, — говорить пані Оксана, мати амністованого хлопчака.

Значно важче було тим, у кого немає рідних. Адже постійно перебуваючи у колективі таких же, нехай і засуджених, вийшовши на волю він — сирота! Дмитра, у якого немає ні матері, ні батька приїхали забрати у реабілітаційний центр, що у місті Золотоноша, представники баптиської церкви «Відродження». Серед них були і двоє колишніх засуджених цієї колонії. Тепер уже вони мають свої сім’ї і допомагають у реабілітації таких, якими були раніше.

— Праця з людьми дуже важка. Я думаю, що колонія дуже багато чого формує в хлопцях як у справжніх чоловіках. Але звичайно це не те місце, де хотілося б перебувати. А духовна праця — це праця над серцем. І ми віримо, що у хлопців буде велика переміна у їхньому житті, — каже пастор баптиської церкви Сергій.

«Буде важко — кріпись. Буде боляче — не плач. Буде вітер — не гнись. Очей від совісті не відвертай», — такими словами завершили свято звільнення по амністії у Кременчуцькій виховній колонії.

Алла ТОРЯНИК, старший інспектор взаємодії із ЗМІ та ЗГ УДДУПВП в Полтавській області