Подробиці екологічної катастрофи на Лохвиччині

«Протягом останніх років я майже щомісячно звертаюсь до різних органів влади та посадових осіб району та області з вимогами забезпечити мешканцям Лохвицького району право нам повноцінне життя у безпечному природному середовищі.

Всім при владі чи опозиції, дядькам і тіткам, козакам і посполитим відомо, що Лохвиччина відноситься до регіонів з низьким рівнем техногенної безпеки, а по викидах забруднюючих речових посідає перше місце з-поміж усіх районів Полтавської області, її територія віднесена до зон з високим та дуже високим рівнем смертності населення й одним із визначальних факторів ризику, який впливає на рівень смертності та захворюваності є вкрай незадовільний стан навколишнього природного середовища та високий ступінь забруднення довкілля підприємствами нафтогазового комплексу, новітніми засобами захисту рослин, тощо...

Весь цей час я пропонував. Просив. Зрештою ви-ма-гав заборонити подальше будівництво, експлуатацію та реконструкцію усіх екологічно небезпечних об’єктів добувної промисловості, застосування отрутохімікатів, пестицидів та гербіцидів, на всіх полях, що знаходяться поблизу населених пунктів Лохвицького району, незважаючи на будь-які перспективи видобування корисних копалин, підвищення врожаїв чи інтенсифікації виробництва, оскільки мешканці наших сіл та міст дуже потерпають (читай — вмирають, гинуть) якраз від негативних впливів цих промислових об’єктів та технологій.

А ще я проводив опитування, публічні обговорення, подавав конкретні пропозиції до різних там програм захисту довкілля... І мене слухали. Мене нібито уважно слухали представники влади, але, думається, потай чи потихеньку єхидно посміхались, ставлячи печатки та підписуючи різні там дозволи та угоди... такі собі „мєждусобойчики“. І робилося це, впевнений, — не за просто так! Мабуть, все ж таки, основними термінами для таких оборудок стали слова жаргонні слова відкат» і «бабло». Однак, я завжди боровся і буду боротися, аби ми усі, наші діти та внуки жили (не існували, й не виживали!) серед невимовно розкішної української природи виключно за умов безпечного для життя і здоров’я довкілля.

Кажуть — є брехня, велика брехня і є статистика

А ось цифри та факти, що їх щойно оприлюднило Головне управління статистики у Полтавській області вражають, жахають, обурюють, просто вби-ва-ють та... закликають нас до негайних і рішучих дій: «За січень-червень 2011 року від стаціонарних джерел забруднення надійшло 35,5 тисяч забруднюючих речовин (без врахування викидів діоксиду вуглецю), що на 1,1 тис. тон або на 3,1% менше, ніж за січень-червень 2010 р.» — спочатку ніби брехливо-обнадійливо, хоча...

А далі для усіх, лохвичан, — гірше й жахливіше — «Найбільший вплив на атмосферу від діяльності підприємств спостерігався ... у Лохвицькому районі — 15,4% (О.П. — це ж третє (!) місце після промислових гігантів області Кременчука й Комсомольська)... В середньому, одним підприємством області викинуто в атмосферу 99,7 т забруднюючих речовин... Цей показник у Лохвицькому районі у 2,7 рази (237,8 т) вищий від середньообласного... (О.П. — тут у нас друге „призове“ місце після того ж таки Комсомольська).... ...На кожного мешканця Лохвицького району припадало 119,8 кг забруднюючих речовин, м.Комсомольська — 114,3 кг, тоді як на одного мешканця Пирятинського району — 0,5 кг...». Ось так, не більше й не менше!

А виходить просто жахливо-вражаюча річ! Бо кожен лохвичанин вдихає (чи вживає) різного шкідливого бруду, викидів, даруйте, лайна, у майже 240 разів (!) більше, у порівнянні з мешканцем сусіднього Пирятинськеого району. Це ж справжня катастрофа місцевого масштабу.

Отож і маємо завдяки владі та забруднювачам довкілля перше (!?) місце в області (!?), а, можливо, ми входимо навіть у десятку найнебезпечніших за факторами довкілля українських регіонів після Маріуполя, Кривого Рогу чи Нікополя? Не знає із можновладців про це ніхто, оскільки їм це, мабуть, зовсім і нецікаво, бо наші люди для них — не народ, не нація, не українці, а просто «гречкосії» (на жаргоні «бидло» чи «піпли»), а по-модньому — «еле-кто-рат».

Ганьба й вам, дядьки й тітки з синьо-жовтими значками, коли ви однією рукою розвішуєте синьо-білі кульки чи чіпляєте при усіх усюдах модернізаційні (чи б то пак, — реформаторські) гасла, мовляв, «Україна для людей» чи щось на кшталт — «Будуємо нову Україну», а іншою рукою чи розчерком пера таки під-пи-су-єте дозволи викидів різної там гидоти в лохвицьке повітря, яке вже стало «смогом» чи ту ж таки багатостраждальну й невимовно дорогу серцю кожного з нас лохвицьку землю. Ви усі свідомо й систематично нищите все живе, нищите кожного з нас, кожного окремого українця-лохвичанина, мешканця моєї вужчої батьківщини, нищите наших (і підсвідомо своїх!?) дітей та внуків, нищите наше майбутнє!

Лохвичани народ гідний і гордий. І де б я не зустрічався зі своїми земляками — в Сенчі чи Вирішальному, Луценках чи Яхниках, нарешті — в моїй родинній Сокирисі, — ніхто ніколи не йшов проти свого життя й здоров’я. Ніхто. Ніхто, крім забруднювачів довкілля та... представників влади, які самі ж лохвичани, у ході виборів і обрали собою керувати..

А проїжджаючи повз село Шмиглі я сфотографувався коло велетенського козацького дуба старшини Мартосів. Й подумалось: а чи ростимуть ще такі чи подібні дуби у нас на Лохвиччині й чи виживуть в умовах духовного та економічного геноциду сучасної влади та при подібних об’ємах шкідливих викидів у довкілля тут мої дорогі земляки?»

Олександр ПАНЧЕНКО, правозахисник