Профілактика суіцидальної поведінки у дітей та підлітків

Економічні та соціальні труднощі останніх років приносять невиправну шкоду суспільному здоров’ю. Наша країна займає одне з перших місць у світі за сумною статистикою кількості скоєних суїцидів — 29,8 на 100 000 населення на рік. Це означає близько 15 000 добровільних смертей протягом року. З них понад 40% скоюють молоді люди у віці від 15 до 25 років. І це зрозуміло, бо молоді притаманне почуття максималізму, незадоволеності собою, прагнення чогось більшого, високого.

Вважається, що суіцидальна поведінка частіше проявляється в окремих родинах в силу генетичної обумовленості чи під впливом зовнішнього середовища. Стреси або події, що травмували психіку у дитинстві, нерідко впливають на подальше життя молодої людини, обмежують її досвід у вирішенні життєвих проблем, подоланні нових стресів та негараздів. Найчастіше на суіцидальність дітей та підлітків впливають такі негативні чинники в родині, як:

• психічні захворювання батьків;
• зловживання алкоголем, наркотиками;
• насильство у сім’ї (особливо фізичне та сексуальне);
• нестача батьківської уваги та родинного тепла;
• часті сварки між батьками, нестійка емоційна напруга та високий рівень агресії в сім’ї;
• розлучення батьків;
• часті переїзди та зміна місця проживання;
• надмірна авторитарність батьків.

До факторів ризику, які можуть провокувати стреси та сприяти суіцидальним проявам належать непорозуміння з однолітками, проблеми в сім’ї, втрата близької людини, проблеми з законом, працевлаштуванням, навчанням, фінансові проблеми, небажана вагітність, тяжкі хвороби, випадок, внаслідок якого дитина (підліток) стала жертвою негативних впливів.

Щоб попередити усі перелічені ситуації, сім’ї повинні вжити заходів для зміцнення відносин між батьками та дітьми, збереження рівня довіри, теплого спілкування між усіма членами родини. Батьки повинні формувати у своїх дітей навички спілкування з членами родини, однолітками, дорослими. Водночас діти повинні бути впевненими у тому, що їх люблять, що вони рівноправні члени сім’ї і що рідні завжди прийдуть на допомогу, щоб не сталося.

З ранніх років необхідно виховувати у дітях впевненість у собі, своїх силах, наполегливість у досягненні своєї мети. Дорослі (батьки, рідні, вчителі) повинні стати найкращими порадниками у прийнятті важливих рішень, подоланні життєвих труднощів. Ми повинні бути уважними до тих, хто поруч з нами, а особливо до дітей та підлітків. Будь-які несподівані або драматичні події, які впливають на поведінку молодої людини і призводять до зміни поведінки, слід уважно аналізувати.

Не слід постійно «тиснути» на підлітка. Треба підтримувати самостійність дітей і не судити їх надто суворо за вчинки. Від цього, а також від фізичного розвитку і якості спілкування з однолітками буде залежати самооцінка. Краще заохочувати заняття спортом, танцями, музикою тощо, де б дитина змогла самотужки досягти певних успіхів.

Необхідність бесіди з дитиною про її суіцидальну спробу — важке випробування для батьків. У ряді випадків проявляються невирішені емоційні проблеми батьків. Тому, з одного боку, виникають бажання і необхідність поговорити з дитиною, з іншого — страх перед цією бесідою.

Часто дитина не приймає допомогу батьків. Насправді, молоді люди одночасно і бажають, і не хочуть її, тому терпіння і наполегливість, максимальне співчуття та любов необхідні для позитивного результату і порозуміння.

Батькам, які хочуть вирішити подібні проблеми, я раджу:

• будувати довірливі стосунки з сином чи донькою, щоб вони могли розповісти правду про те, що їх турбує. Діти мають сприймати Вас як друга;
• не так важливо, що ви говорите, ніж те як ви це робите;
• пам’ятайте, що Ви маєте справу з людиною, а не з «проблемою»;
• розмовляйте як рівний, а не як старший;
• проявляйте участь та щирий інтерес, а не влаштовуйте допити;
• намагайтесь побачити і відчути ситуацію очима дитини, будьте на її боці, а не на боці тих, хто завдав їй болю;
• дайте можливість дитині самостійно знайти вихід.

І наостанок: якщо ви не знаєте, що сказати — не говоріть нічого, але будьте поряд. А якщо ви самі, все ж таки, не взмозі вирішити проблему, звертайтесь до фахівців — психологів, дитячих психіатрів. Ми завжди готові прийти Вам та Вашим дітям на допомогу.

Ірина БОРИСЕНКОВА, дитячий лікар-психіатр Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру