Хай ворогам України пір’я в роті виросте
Кілька років тому мешканець села Жуки Полтавського району Володимир Зайцев на практиці взявся відроджувати історію свого села та — хай це не звучить пафосно — України.
Його дитинство пройшло на Кубані, куди в далекі часи були виселені запорозькі козаки, утворивши станиці Брюховецьку, Чепигінську, Канівську, Батуринську, Переяславську, Полтавську... Там жили переважно українці. Серед іншого майже в кожному другому дворі тоді тримали голубів.
Переїхавши вже дорослим у Жуки, Володимир Зайцев сам став завзятим голубівником. Нині в нього до сотні пернатих вихованців, які багато чим схожі на людей. Так само живуть у парі, піклуються про потомство, по черзі висиджують пташенят. Та головним своїм завданням у цій справі багато років тому чоловік визначив відродження давно втраченої породи українських козацьких бійних голубів, які надзвичайно красиво, мов акробати, перекидаються в повітрі й б’ють крилами. За його дослідженнями, понад два століття тому ця порода була вивезена козаками на Кубань з України. Замість них у нас почали розводити російських миколаївських голубів.
Володимир Зайцев розповідає, що після довгих пошуків знайшов у краснодарському краї козацьких бійних. Нині їх у нього до двох десятків, і чоловік дуже дорожить ними. Він упевнений, що українська історія, уособлена в голубах, зробила коло й вертає до нас.
Голуб Володимира Зайцева
— Зараз я відроджую птахів, які колись жили в нашому краї й повертаються в Україну. Це мовби душі тих козаків, яких насильно позбавили батьківщини. Ці голуби унікальні, бо привезені з кубанської станиці Брюховецької. Пару я передаю мешканцям міста Гадяча, з яким пов’язане ім’я гетьмана, щоб їх тут розводили, — сказав Володимир Зайцев на конференції «Гадяч — гетьманська столиця. Історія, культура, національна пам’ять». — Треба повертатися до своєї історії. Замість звинувачувати владу, я вважаю, що кожен має хоч щось зробити сам, піднятися хоч на щабель вище своїх інтересів. Голуби для мене — маленька часточка історії, яку я хочу зберегти для майбутнього. Скільки б нас не знищували війнами й голодоморами, але Україна була й буде, а ворогам нашим хай у роті пір’я виросте.
, «Полтавщина»