Гадячу повертають статус гетьманської столиці

Повернено статус гетьманських столиць Чигиринові, Батурину, Глухову, найменше пощастило Немирову й Гадячеві. Так склалося, що про ці міста мало написано, досі офіційно не підтверджено їх статус, ніякі пам’ятники не нагадують, що вони були козацькими осередками.

Тож, щоб активізувати місцеву громаду й привернути увагу науковців до славного міста Гадяча, вчора тут пройшла науково-практична конференція на тему «Гадяч — гетьманська столиця України. Історія, культура, національна пам’ять». Цей захід було організовано, найперше, завдяки патріотичній життєвій позиції голови Гадяцької райдержадміністрації Ірини Гулей та за активної підтримки Національної академії наук України, Інституту історії України, Інституту української археографії та джерелознавства імені Грушевського та Науково-дослідного інституту козацтва. Серед ініціаторів проведення конференції значився й Полтавський національний педагогічний університет імені Короленка, та, на жаль, жоден науковець із шести заявлених, до козацького міста чомусь не доїхав. Зате з польської столиці на конференцію до Гадяча завітав доктор історії, професор Варшавського університету Пьотр Крооль. Він виступив із доповіддю та подарував книгу «Від Гадяцької угоди до Чуднова: козацтво між Річчю Посполитою та Москвою в 1658-1660 роках». Не було на заході й жодного обласного чиновника.

Урочисте відкриття конференції

На зібранні прозвучало дуже багато цікавих для гостей та мешканців міста думок і відомостей. Доктор історичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Юрій Мицик, наприклад, розповів, що його робота в київських архівах пролила світло на те, що відбувалося в Гадячі в XVII-XVIII століттях.

— Я знайшов там списки мешканців, метрики, відомості, скільки жило людей, які податки вони платили, чим займалися, що будувалося. Тож при бажанні ви маєте можливість хоча б частково відновити свої родоводи, починаючи з 1720 року, — звернувся він до мешканців Гадяча, присутніх у залі училища культури імені Котляревського, де проходила конференція. — Гадячеві не пощастило. Вийшли книги про Батурин, Глухів, а про Гадяч козацької доби поки що історики мовчать. Є розпорошені відомості, але жодної монографії немає. У такому ж запустінні, як і Гадяч, перебуває Немирів. Загалом історична Полтавщина має не так багато фундаментальних праць з історії.

Як сказав відомий науковець, своєю доповіддю він частково повертає борг краєві, де на річці Хорол проводив щоліта канікули, адже його батько родом із Глобинського району. На його думку, сумнівів у тому, що Гадяч — гетьманська столиця, не виникає, це ясно, як Божий день. Але історичних документів залишилося мало.

— Конференція важлива тим, що приверне увагу громадськості до історії Гадяча. Це ганьба, що тут досі немає жодного музею, — наголосив Юрій Мицик. — Я відвідав дуже багато країн світу. У Канаді, наприклад, навіть села мають музеї, хоч їм лише по сто років, у Німеччині чи Італії кожне містечко має ґрунтовні друковані довідники. А тут історія полкового, сотенного центру тягнеться на кілька століть углибину, але почути й побачити це туристові ніде. Та й не лише туристам це необхідно. Що ми дітям передамо? Жили предки 100-300 років тому, а нічого, виходить, не лишили по собі. У Гадячі треба поставити пам’ятники, найперше — Брюховецькому, створити музей, книги написати, збірник документів видати й частіше проводити отакі конференції.

Пьотр Крооль та Юрій Мицик

До того ж у шкільних підручниках загальний курс історії повинен доповнюватися місцевими матеріалами. Де вчителям його брати? Повірте, дуже багато видатних людей, які були вихідцями з Гадяччини, забуті. Тому треба вивчати це, прочищати замулені джерела, щоб і діти, й дорослі пишалися своєю малою батьківщиною. А з любові до свого краю починається й любов до великої нашої України.

Такої думки дотримується й директор НДІ Козацтва Інституту історії України НАН України, член Ради Українського козацтва при Президентові України Тарас Чухліб.

— Ми знаємо, що Гадяч як гетьманська резиденція, а потім як полкове місто України був не лише одним з осередків визвольного руху, а й бойових операцій, центром формування війська й торговельним пунктом, адже тут часто проводилися ярмарки, — сказав він. — На мою думку, щоб Гадяч став таким привабливим для туристів, як Батурин, треба найперше захотіти цього місцевій громаді. Якщо громада підніметься, а влада допоможе здійснити те, що зроблене в Батурині, Чигирині та інших містах України, пов’язаних із козацькою історією, то славу міста буде відроджено. Дуже б добре було спочатку організувати історико-культурний заповідник «Гадяч — гетьманська столиця», а потім навколо цього виникали б інші проекти.

Тарас Чухліб розповів, що, готуючись до конференції, два дні перечитував літопис Самійла Величка. Він вважає, що це найбільший історик минувшини Гадяча й гадяцького полку. Саме йому належить пріоритет в описанні за днями й роками того, що відбувалося тут у ті часи. Літописцеві дехто робить закиди, що він недолюблював Брюховецького. Тарас Чухліб говорить, що для себе зробив такий висновок: Величко писав у той час, коли утворилася Російська імперія й заборонялася якщо не все українське, то значна частина національного точно. А Самійло Величко писав для своїх наступників, трохи завуальовуючи й даючи негативні оцінки нашим гетьманам. Якби він про них писав лише позитивне, то, очевидно, його літопис до нас би не дійшов. (До речі, оригінал цього документа зберігається в Санкт-Петербурзі).

Конференція тривала досить довго, як і всі подібні заходи. Адже для того вони й організовуються, щоб присутні почули думки та різні наукові підходи до винесеного питання. У своїх виступах відомі вчені окреслили шлях присвоєння Гадячеві статусу гетьманської столиці. Слово тепер за владою, адже для втілення задумів необхідні кошти.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»