У Гребінці відбувся тринадцятий мото-рок-фестиваль «Небеса»
Байкери — це новітні кочівники. Справжні байкери називають своїм домом місце, де мотоцикл стоїть так довго, що під ним встигає зібратися декілька крапель моторного масла
Вони живуть у значно тіснішому світі. Відстані, які колись долали у цих місцях люди, йдучи цілий день, вони промчать на своїх мотоциклах за годину. Якби не наші одвічно шкаредні дороги, то їхній життєвий простір звузився б до смуги на автомагістралі, що веде за горизонт. З цієї білої смуги можна було б не з’їжджати, зібравши всіх приятелів поруч себе на безкінечній дорозі.
Тож в місті Гребінка в перші три дня липня проходить щорічний мото-рок-фестиваль «Небеса». Він присвячений пам’яті людей, чиє життя обірвалось в молодому віці.
У програмі: нагородження почесних байків, показ техніки, проїзд вулицями міста, рок-концерт, а також багато конкурсів та розваг, вечірні та нічні гуляння.
Першого дня дощова погода зовсім не веселила учасників фестивалю, але зліт все ж таки відбувся. Навіть декілька байкерів з сусідньої Білорусі проїхали до чотирьохсот кілометрів під зливою до Гребінки.
Другого дня о 12 годині біля храму Святого Георгія Побєдоносця відбулося освячення байкерської техніки священиком Стефаном Худиком, після чого центральними вулицями тихого містечка прогуркотіло півсотні швидкісних мотоциклів.
Салютуючи рідній Гребінці, один з вершників підняв свого залізного коня на диби, пролетівши кількадесят метрів на задньому колесі. У місцевих спорт-байкерів це вважається найвищим шиком. Через мить ревіння моторів вже чулося далеко на околиці міста.
Учасники фестивалю розбили своє наметове містечко у парку біля стадіону «Юність».
Під час обіцяного рок-концерту було багато красивої музики від наших незмінних друзів: груп «Цензор», «RISING», «Есенція Єпископа», «Проспект Свободи» та інших. Біля літньої сцени парку відбулася молодіжна дискотека під відкритим небом та живою музикою. Завершився концерт фаєр-шоу.
Третій день. Музика, музика і ще раз музика! Вільний день, прогулянки по Гребінці, спілкування між учасниками, байкерами та гостями фестивалю.
Гребінківські байкери понад усе люблять швидкість і не шкодують грошей заради потужних спорт-байків. Товаришують вони з кременчуцькими, лубенськими, оржицькими, київськими байкерами та іншими.
Щодо максимальної швидкості, то Олександр Вельбой, «Cowboy», зізнався, що на трасі Київ — Харків він розганявся, бувало, й до 220 кілометрів на годину.
— А так їздимо 100-160, більше ні, — казав він.
Байкери запевняють, що, зібравшись поїздити, не дозволяють собі ні краплі спиртного.
— Любимо зупинитися десь квасу попити, якоїсь курочки поїсти. Поки не приїдеш додому — сухий закон, — запевнив Олександр. От на фестивалі, кажуть вони, там можна розслабитись, бо там на ніч лишаєшся, а вдень у таборі — на концерті, нікуди далеко їздити не треба.
— Ми дуже дружні люди, зідзвонюємося, повідомляємо один одному, коли який зліт намічається.
На фестиваль з’їжджається різноманітний байкерський люд: тут бувають і ті, хто любить байкерську класику, і ті, що віддають перевагу швидкісній їзді. Тут бувають і підлітки на скутерах, і 50-річні ветерани на перероблених древніх «Уралах», і учасники серйозних байкерських клубів, і звичайні «фрі райдери», не обтяжені жодним членством. Головне — мати мотоцикл і сказати: я їжджу і хочу їздити. Там всі прості, без ніяких понтів, збираються разом, як одна родина.
Чуття єдиної родини надихнуло байкерів до певної системи секретних знаків, якими вони обмінюються на дорозі. Найпоширеніший і найчастіше вживаний — сигнал про те, що попереду засіли державтоінспектори. Щоб попередити іншого байкера про патруль ДАІ, мотоциклісти прикладають долоню до плеча, мовляв, вважай, бо «погон» на дорозі. У таких випадках попереджені про «небезпеку» байкери найчастіше просто розвертаються і тратять декілька додаткових хвилин на об’їзд несподіваної перешкоди. Бо справжньому спорт-байкеру насправді все одно куди їхати, головне, щоб швидко...
, «Полтавщина»