«Літаючий барс» капітан Бабак

Іван Ілліч Бабак народився 26 липня 1919 року в селі Олексіївка Дніпропетровської області. Закінчив Запорізький педагогічний інститут і аероклуб. Працював учителем. У Радянській Армії — з 1940 року. Закінчив Сталінградське військове авіаційне училище в 1942 році. На фронтах Великої Вітчизняної війни з травня 1942 року.

До вересня 1943 року Бабак особисто збив 18 літаків супротивника і 4 — в групі. 1 листопада 1943 йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

У кінці липня 1943-го, під час боїв за місто Маріуполь, виконуючи розвідувальний політ вздовж залізниці, Іван Бабак на малій висоті побачив, як з вікон вагонів-теплушок йому махали руками люди. Повернувшись на свій аеродром він доповів: «У вагонах знаходяться наші люди. Мабуть, їх збираються вивезти на каторгу». Незабаром група «Ілів» у супроводі винищувачів пішли до станції. Удар наносився з особливою точністю, тільки по паровозу та шляху попереду ешелону. Охорона станції при цьому розбіглася. Місцеві жителі відкрили вагони і випустили людей, яких збирались вивезти до Німеччини.

Незабаром після цього Бабак отримав від мешканців міста подарунок — «іменний» літак. Справа у тому, що згодом Іван Ілліч літав на «Аерокобрі», придбаній на кошти, зібрані школярами Маріуполя. Надпис «Від школярів Маріуполя» був на обох бортах фюзеляжу за кабіною. Інженер В.Ковальчук намалював праворуч на носі машини богиню Перемоги (за що Бабак отримав у супротивника прізвисько «Літаючий Демон»). Свої називали його «Літаючим барсом».

Іван Бабак іноді одержував по кілька перемог за виліт. Так, наприкінці травня 1944 року в боях під Яссами група з 12-ти літаків під командуванням Бабака успішно провела бій з п’ятьма дев’ятками Ju.87 і винищувачами, які їх прикривали. У цьому бою Бабак особисто збив 2 літаки ворога.

На початку 1945 року, коли Бабака призначили командиром 16-го ГвІАП, його літак прийняв Григорій Дольников. Ще два роки тому не обстріляний сержант Бабак став на чолі одного з кращих гвардійських полків!

16 квітня 1945 року запалав мотор його літака. Скільки міг, він тягнув до лінії фронту, а потім, не витримавши пекучого вогню, викинувся з парашутом. У напівнепритомному стані, обгорілий, був узятий в полон. Але через кілька місяців повернувся додому.

Надалі обставини склалися для Івана Ілліча вкрай несприятливо. Особісти не залишали його в спокої. Капітан Бабак змушений був демобілізуватися і поїхав у село Бельск Котелевського району Полтавської області — працювати шкільним вчителем.

Багато років ні вчителі, ні діти не знали, що їхній викладач хімії — один з кращих асів Великої Вітчизняної війни. Але всі знали про полон, що в радянські часи не віталося. Допоміг його колишній командир дивізії, тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін: спочатку завжди запрошував на зустрічі однополчан, потім посприяв у видавництві книги. Іван Ілліч написав «Звезды на крыльях» с головним героєм Іваном Іллічем Бельским. Видання розпочинається викликом до комдива О.І. Покришкіна 16 квітня 1945 року. Про полон і табори в книзі Іван Ілліч не згадував.

Згодом Іван Бабак переїхав до Полтави. Я познайомився з ним, коли почав відвідувати шахову секцію при кімнаті школяра на вулиці Калініна. Потім у середній школі № 31 її директор Станіслав Просвєтов відкрив шаховий гурток, який у 1987 році переріс у шаховий клас, а Іван Ілліч щодня вів у ньому уроки.

Уже після війни він побачив свій «іменний» літак, на якому вже літав Дольников з новим надписом: «За Ваню Бабака!». Вже після війни генерал-полковник авіації Герой Радянського Союзу Г.У.Дольник надписав Івану Іллічу свою книгу: «Бойовому другу-вчителю».

Іван Ілліч згадував про небачені за розмахом і запеклістю повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року, коли доводилось робити по 5-6 бойових вильотів у день; кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак.

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.

Де не працював, скрізь насаджував шахи, — Бабак так і каже: насаджував. Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії став вести шаховий гурток при кімнаті школяра. А ще був заступником голови обласної шахової федерації і кожного дня влаштовував майстер-клас у дворі багатоповерхового будинку.

Зверніть увагу на те, що після закінчення військового училища з повним терміном навчання Івану Бабаку, як і іншим льотчикам, не присвоювали офіцерського звання лейтенант, а лише старший сержант. Це була довоєнна практика, щоб не давати льотчикам офіцерських пільг. У 1945 році, призначаючи на посаду командира полка (полком повинен командувати полковник) старшого лейтенанта Бабака, йому й присвоїли звання капітана. Також зверніть увагу, що відповідно до наказу № 294 від 8 жовтня 1943 року Народного комісара оборони другу зірку Героя Радянського Союзу давали за 30 збитих літаків ворога (Іван Ілліч збив 35 літаків особисто та 5 у групі). Подання на його нагородження відправили у Москву і, якби не полон, Іван Ілліч отримав би і другу зірку Героя Радянського Союзу.

Таким у мене в пам’яті залишився Іван Ілліч Бабак — проста, скромна людина, яка важкі шахові теми могла розповісти легко, як вчитель. Людина яка разом зі школярами збирала макулатуру, грала в шахи з усіма бажаючими. Не можу не згадати і такий факт. У 1984 році, до 40-ї річниці Перемоги, біля школи № 31 ветерани війни посадили Алею Слави. Але дерева посадили тоненькі та слабенькі, приживалися вони погано і потребували поливу. Ми, учні школи № 31, носили воду для них. І це із нами робив Іван Ілліч. Усі дерева прижилися і зараз там росте красивий парк. Потім, правда велику частину тих дерев вирубали, але це вже інша історія. У 2005 році на цій Алеї встановлено пам’ятник Героям Радянського Союзу, мешканцям Полтави. На жаль, всі вони вже померли.

Іван Ілліч Бабак залишив цей світ 24 червня 2001 року, похований на головній алеї Центрального кладовища міста Полтави.

Костянтин КОЗЛОВ для «Полтавщини»