Розвиток туристичних маршрутів у Глинську розпочався ще минулого року

Дарунок опішнянських курганів

У червні минулого року полтавці завітали до Опішні — столиці українського гончарства. Але, як показала практика, не лише цим багата та славна Опішнянська земля. Одна з таких подорожей проходила шляхами місцевих курганів. Професійні екскурсоводи розповіли туристам про давню історію краю, далеких наших пращурів, що заселяли ці території. Відвідали легендарну Лису гору, цілющі джерела з «мертвою» та «живою» водою, давні печери, які судячи з досліджень вчених, в давнину були таємними ходами. Під час екскурсії просто на дорозі знайшли наконечник бронзової стріли часів давніх скіфів. До подібних знахідок місцеві жителі звикли, а от для полтавців це справді був дивовижний дарунок долі.

Для багатьох полтавців це була перша подорож в Опішню

Що ж стосується гончарства, то кожен з нас чув про це народне ремесло, вивчав його принаймні у школі. Але, як виявилося, майже половина з екскурсантів (всього їх було близько 20 чоловік) жодного разу не були у музеї гончарства. Для мене це теж була перша подорож у Опішню.

Столиця українського гончарства

Екскурсія у музеї тривала більше двох годин. Впевнений, той, хто хоча б раз побував у цьому чарівному місці, назавжди збереже у серці образ народного майстра, творця, що у шматок глини вселяє живу душу. По закінченню кожен з бажаючих мав можливість відчути себе великим народним умільцем — посидіти за справжнім гончарним кругом. На прощання добрі господарі музею подарували кожному маленький свищик у вигляді півника — символ краю.

У гості до гончара

Після музею поїхали знайомитися з майстром гончарства Олександром Шкурпилою, виставка якого, до речі, нещодавно відкрилася у музеї Короленка. Як виявилося, хата майстра теж являє собою своєрідний музей. Починаючи з двору стало зрозуміло, хто тут живе — у садку оселилися дивні створіння, барани та казкові істоти 30-50 сантиметрів у висоту, паркан прикрашений оригінальними горщиками, макітрами та глечиками. Хата Олександра схожа на величезну майстерню, всі кімнати завішані чудернацькими виробами — від звичайних горщиків до складних кольорових тварин, котрі, здається, матеріалізувалися з чиєїсь багатої уяви. Гончар розповів про маленькі секрети ремесла, відповів на запитання туристів, а також дав майстер-клас на справжньому гончарному кругові.

Олександр Шкурпила дає майстер-клас гончарної справи

Глинськ відвідав справжній бандурист і лірник

Кінцевим пунктом туристичного маршруту, звичайно, став Глинськ. Проте сюрпризи на цьому не закінчилися. На подвір’ї хатини, що слугує туристам та волонтерам гарним прихистком, приїжджих уже чекав справжній лірник, відомий у Полтаві та далеко за її межами бандурист і художник Іван Новобранець. Іван Якович досить проста і приємна, водночас цікава у спілкуванні людина. Інструменти він робить власноруч, а на таку клопітку працю йде не один рік. Зате з впевненістю можна сказати — зроблені для себе, згідно з кресленнями і архівними описами, архівах, вони нічим не відрізняються від оригіналу. Треба було бачити, з якою бережністю музикант відноситься до свого дітища, адже людина, певно, вклала в них душу.

Бандурист Іван Новобранець на Глинському Фаворі

Іван Якович грає на створеній власними руками лірі

Пані Надія Цибульська — очільник ініціативної групи з відбудови Храму Преображення Господнього — провела для туристів екскурсію по Глинському фавору, де перед пам’ятним хрестом бандурист заспівав історичну думу.

Майстер-клас по ліпці з глини

Увечері гості мали змогу взяти участь у майстер-класі з глиняної ліпки. До господи завітала справжня майстриня з гончарства, яка повідала всі нюанси роботи з цим природним матеріалом. Кожен з присутніх міг зліпити будь-яку істоту. Вироби після випікання у печі роздали їхнім творцям.

А у вечері музика дав неперевершений концерт для гостей Глинська та його корінних жителів. Всі бажаючі, сидячи просто неба довкола вогнища, милувалися фантастичною грою на лірі та бандурі, сприймаючи серцем потужну позитивну енергетику мальовничого місця і української історії, до якої, здавалося, можна було доторкнутися.

Іван ЧАБАН