Глинськ: історія зруйнованого храму
Перші письмові згадки про Храм Преображення Господнього, знайдені в архівах дослідником і краєзнавцем В. Міщанином, датуються 1888 роком. Саме з цього часу, як зазначається в документах, «будувалася нова кам’яна церква», будувалася довгих 12 років!
Читаючи ці рядки, важко відчути і уявити належним чином всі події, що відбувалися в ті роки у Глинську. Небагате cело, де жили переважно рибалки та гончарі, не могло претендувати на величний храм. Власне тому, довгі роки у Глинську стояла лише невеличка дерев’яна церква.
Отець Гермоген
Отець Гермоген Іванович Луб’яний народився у 1836 році в селі Міські Млини (Зіньківський район Полтавської області), рано став вдівцем, сам виховував дві доньки та сина Іоана. У 1862 році отець Гермоген був направлений до Глинська місцевим священиком. Незважаючи на бідність та віддаленість села, він ніколи не шукав кращих парафій, а всі свої життєві і духовні сили спрямовував на свою паству.
Отець Гермоген довго викладав у прафіяльній церковно-приходській школі, яку, до речі, він утримував у себе вдома за власний рахунок. За свою наполегливу роботу він неодноразово був нагороджений як церковними, так і світськими відзнаками.
У Полтавських єпархіальних відомостях № 18 за 1909 рік благочинний І. Костенко зазначає, що священник настільки горів ідеєю побудови кам’яного, теплого та міцного храму, що величезну кількість часу проводив у пошуках, так би мовити, спонсорів. Отець Гермоген їздив до Харкова, Одеси, Москви, привозив звідти як гроші, так і церковне начиння, яке люди жертвували на майбутній храм. За сприяння місцевих поміщиків отець Гермоген купив вісім десятин лісу. Потім на цьому місці він разом з прихожанами, збудував цегельний завод. Власне на ньому гончарі і випікали глиняну цеглу з використанням яєчних білків, що давали їй значну міцність. Цю «будівельну» сировину, що по суті замінювала цемент, постійно збирали у навколишніх селах.
Ось як описує ідею будівництва Дому Божого священник І. Чебанов: «Коли вперше довелось почути, що о.Гермоген затіває будувати новий храм.... багато які стримували о.Гермогена, старалися зруйнувати його плани, але він не ослабав, не піддавався малодушності, а все більш і більш кріпнув у своїх намірах, — він твердо вірив у всемогутність Бога і нишком працював.»
1896 року був освячений перший (малий) Престол в ім’я Богородиці Всіх Скорботних Радість. Тобто, храм почав функціонувати саме з цього року. Яким був цей малий Престол і що він собою являв — сказати важко. Відомо лише те, що будівельні роботи велися ще чотири роки.
У листопаді 1900 року відбулося величне дійство освячення храму Перображення Господнього. На святі були сотні людей з навколишніх сіл, священники, прихожани, місцеві поміщики. Кожен хотів помилуватися на велич храму, котрий «гідний прикрашати губернські міста».
На жаль документи не говорять про розміри церкви, але за словами Юрія Олійника, нашого архітектора, який взявся за відновлення храму, із залишків старого фундаменту можна зробити висновки, — він мав площу не менше 200 квадратних метрів. Церковне дворище огороджувала велика кам’яна стіна, фундамент від якої лишився і донині. Фундамент самої церкви, за свідченнями старожилів, сягав у глибину трьох метрів. У ці факти важко повірити, ще важче їх дослідити, але чи потрібно? У будь-якому разі церква будувалася на славу, як говорять, на віки! Відомо також, що на подвір’ї церкви стояв ряд господарських споруд, дзвіниця, хата де жив псаломщик. У церкві була своя невелика бібліотека, 2 школи (земська і церковна), їй належали кілька десятин землі та два водяних млини на Ворсклі.
Незабаром після побудови кам’яного храму стару дерев’яну церкву розібрали і продали до сусіднього хутору Флорівки, а на її місці встановили невелику капличку.
Весною 1909 року отець Гермоген відійшов у вічність. Сумна подія зібрала багато селян, адже для них Гермоген був духовним пастирем, вчителем і наставником. У сумній літургії взяв участь 21 священник. Почалася вона з самого ранку а закінчилася о 7 вечора, коли з духовним пастирем попрощалися всі бажаючі. Похований Луб’яний, як і належить за старими церковними традиціями, недалеко від свого храму, на східній частині пагорба.
Місце, де стояв храм
На жаль, історія не зберегла нам ні храму, ні навіть могили його зодчого. У 1936 році церква була сплюндрована і розібрана до щенту більшовиками, могилу небіжчика теж розкопали і осквернили.
Наразі, коли приїжджаєш на Глинський Фавор, здається, що в живу доторкнувся до історії. Тут не відчувається плину часу. І хоча зараз на пагорбі лише величезні ями — залишки старого фундаменту, але в серці живе непереможна віра в те, що Фенікс неодмінно відродиться і цього разу.
Іван ЧАБАН
