«Persona grata»: практичний та перинатальний психолог, арт-терапевт Олена Турас

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами — радіостанцією «Ваша хвиля» в проекті «Персона грата». Проекті, в який ми запрошуємо відомих, медійних людей, або тих, хто нас чимось подивував і ми достеменно хочемо про це розпитати їх докладніше. Тому сьогодні поряд зі мною у студії — керівник Центру сімейної психології «7 слоненят», практичний та перинатальний психолог, арт-терапевт Олена Турас. Доброго ранку!

ТУРАС: Доброго ранку!

ВЕД.: Ви ще — член Спілки психотерапевтів України, член Асоціації свідомого батьківства. Все це я прочитала на Вашій візитівці. Чомусь збентежило — «практичний психолог»: вважала, що психологи — практикуючі.

ТУРАС: Так, в дипломі написано саме «практичний».

ВЕД.: Про «практичність» цієї професії ми поговоримо трохи згодом. За першою освітою ви — вокалістка, співачка«. Альма-матер — наше Полтавське музичне училище. Але потім була Європа. Саме про ці сходинки професійного пізнання світу прошу вас докладніше розповісти слухачам.

ТУРАС: Так, із задоволенням. Дійсно, я закінчила Полтавське музичне училище ім. Лисенка і працювала в нашому Полтавському обласному театрі, мабуть, років 15. Дійсно, в моєму житті була така цікава історія, коли я жила у Лондоні і там закінчила Triniti callege of musik, відділення вокалу у чудового викладача Джона Уелкфілда.

ВЕД.: Після повернення з Лондону ви ще працювали в театрі?

ТУРАС: Так, в театрі я працювала, і було досить цікаво. Я зіграла кілька досить цікавих ролей на нашій сцені, в тому числі головних. Але це було дуже давно.

ВЕД.: Ідея пошукати себе в якійсь іншій іпостасі виникла тому, що видалися вже короткими і тісними «професійні штанці», хотілося чогось іншого для самореалізації? Як виникла ідея отримати ще й освіту психолога?

ТУРАС: Ну, Ви знаєте, мабуть, професія психолога — це єдина професія, яка повинна опановуватися людиною в такому зрілому віці. І мені завжди хотілося ще мати якусь професію, крім артистичної, бо я розуміла, що не завжди я буду молодою і гарною, не завжди я буду грати головні ролі в театрі і, звичайно, хотілося ще чогось більшого. Більшого для душі, для того, щоб допомагати, можливо, людям.

ВЕД.: Я була приємно здивована, коли почула, що ваш чоловік, лікар за освітою, який в реанімації тривалий час працював, також отримав другу вищу освіту, диплом психолога, щоб... краще розуміти дружину?

ТУРАС: Так, ви праві. Я дуже вдячна, зокрема, й за це своєму чоловікові. Ми зараз маємо змогу виховувати свого сина, спираючись на певні психологічні добутки. Зараз дітки не такі, як були ми, мабуть. І, звичайно, психологія допомагає і в сімейному житті.

ВЕД.: «7 слоненят». Саме так називається сімейний Центр психології, який у вас, як проект, кілька років існує. Для невтаємничених поясніть, чому саме так назвали Центр?

ТУРАС: Дуже часто мене запитують: чому саме «7 слоненят»? Назва з’явилася у мене дуже спонтанно. Просто перед моїми очима з’явилась така картинка, як в бабусі на комоді (знаєте, як це було до війни, після війни)... У наших бабусь стояли такі семеро слоненят. Це — слоники, які приносять щастя, радість, удачу в сімейне життя, душевну рівновагу. Тому — семеро слоненят.

ВЕД.: Власне ідея — не просто займатися практичною психологією, а ідея — застосувати саме в цьому сенсі набутки свої як вокалістки. На вашій візитівці вказано, що і арт-терапію у вашому Центрі проводять. Це якраз можливість поєднати усі свої знання, напрацювання, професійне вміння.

ТУРАС: Людина — така багатогранна істота, що обмежувати себе тільки музикою чи психологією, як на мене, неправильно. Завжди, якщо ти обмежуєш себе в чомусь, там і виникнуть проблеми, навіть, як показує психосоматика, можуть виникати і хвороби. Людина повинна розвивати в собі все, що в неї є.

ВЕД.: Перинатальна тема. У вашому Центрі велику увагу приділяють саме їй. Я не знаю, чи в Полтаві цим ще хтось займається нею саме в такому сенсі. Не відстежувала цю тему. Але я знаю, що на Заході це — дуже актуальна, дуже поширена і, головне, дуже затребувана пропозиція. Попит на неї досить великий. Може хтось заперечити, що ментально ми ще трохи інші... «Проблема насущная — хлеба» у нас на першому місці. І все ж. Життя іде, змінюються поняття, формуються нові тенденції. Як на мене, то, якщо немає психологічної рівноваги, то, мабуть, і в гастрономічній площині не дуже весело.

ТУРАС: Так, ви абсолютно праві. По-перше, перинатальна психологія — це ще дуже молода наука. Особливо у нас, в Україні. І навіть (наскільки я знаю) ще в університетах немає такого предмету. Ну, можливо, тільки факультативно. Але це така дуже прогресивна наука. Що таке «перинатальний»? Все, що пов’язано з періодом людського життя — до пологів, під час вагітності, і перший ранній період, до 3 років.

ВЕД.: Ви ще викладаєте психологію в одній із гімназій нашого міста.

ТУРАС: Я — психолог гімназії № 17.

ВЕД.: У вас досить прогресивний навчальний заклад. Ми, як журналісти, знаємо про вашого дуже прогресивного директора, яка підхоплює всі новинки, відкрита до нової інформації...

ТУРАС: Так, я дуже вдячна їй, до речі, за те, що у мене є можливість працювати саме в цьому закладі. В такій атмосфері працювати дуже цікаво: кожен день ідеш на роботу просто із задоволенням.

ВЕД.: У вашому Центрі вагітних готують до безпроблемних пологів. Як саме?

ТУРАС: Що відбувається? Ну, по-перше, люди приходять і перший запит, який від них чую: хотілося б більше дізнатися про пологи. Як це буде відбуватися? Більше інформації, як доглядати за дитиною після пологів. Але після того, як дівчата вже пройшли... складно сказати, що це навчання. Це таке більше задоволення, розвиток такий. Звичайно, вони тоді кажуть: для нас важливіше було те, що ми робили на заняттях з арт-терапії, з музикотерапії, з вокалотерапії, бо там з дівчатами ми співаємо, намагаємося вірно відтворювати звуки. Дехто вперше бере фарби в руки, вперше після школи. І я завжди кажу дівчатам, що взагалі життя — це творчість. А ви подумайте, що таке вагітність. Ви подумайте тільки, що це — творчість. Це, дійсно, божественна творчість. І ми маємо таку унікальну можливість — бути причетними до цієї творчості. І якщо ми ставимося до пологів суто як до медичного процесу ( до вагітності, до пологів, до народження дитини), то, звісно, і настрій у нас буде такий. Ну, ходимо в лікарню, здаємо аналізи...

ВЕД.: слухаємо страшилки, як це може бути...

ТУРАС: Так, своїх товарок. А якщо ми будемо ставитись до цього як до творчості, як до творчого процесу, тоді й настрій буде змінюватися, і пологи пройдуть по-іншому, і вагітність пройде по-іншому, і дитина, яка народиться в творчості, буде зовсім іншою.

ВЕД.: Ви займаєтеся цією практикою вже кілька років. Наскільки змінюється ставлення людей взагалі до цієї пропозиції, скажімо, на ринку послуг Полтави? Наскільки змінюється якісний склад тих, хто, в принципі, цим цікавиться? Наскільки люди, в ментальному сенсі, з кожним роком готові до такої пропозиції більше і більше?

ТУРАС: Для мене це таке досить болюче питання, тому що починалось все дуже важко і ніякої підтримки не було. Дуже вдячна своєму чоловікові, який підтримав таку мою ідею, возив мене на навчання. І не один раз, витратив певну суму коштів. Зараз (а ми працюємо вже 4-й рік і мені дуже приємно, що про нас знають) спостерігається така тенденція, що люди більш обізнані завдяки Інтернету, мабуть, завдяки спілкуванню і звертаються до нас за такими послугами.

ВЕД.: У вас, як у творчої людини, ідеї виникають постійно. Вони, звісно, «танцюють» від основної теми вашого життя... Зараз Ви працюєте над проведенням акції «Музикотерапія для майбутніх мам». В чому її суть?

ТУРАС: Взагалі ідея в мене виникла дуже давно. Не секрет, що музика фізично впливає на людину, на її психофізичний стан. Я за першою освітою — музикант. Тому для мене це було дуже цікаво — поєднати саме музику і психологію. І, дякувати Богові, що з’явилися такі люди, які підтримали мене — музиканти, чудові музиканти. Це — струнний ансамбль класичної музики, мої однодумці. Зараз ми розробили з ними такий проект. Я сподіваюся, що це буде не одноразовий проект, що це буде проект для полтавців впродовж року, мабуть. Проект, куди люди можуть прийти раз у місяць і відпочити. Можливо, отримати відповіді на якісь свої питання психологічні. Ну і взагалі — просто послухати чудову класичну музику.

ВЕД.: Ви починаєте проект для майбутніх мам, але з часом хочете, щоб це був такий арт-проект для широкого загалу?

ТУРАС: Так, дійсно. Перше заняття з музикотерапії я навмисне зробила для вагітних жінок. Ну тому, що я просто з ними працюю і мені б хотілося зробити... ну, якщо хочете, подарунок такий саме для них. А потім це буде проект для всіх охочих.

ВЕД.: До речі, акція відбудеться за підтримки Полтавського обласного відділення фонду культури України.

ТУРАС: Так, я запрошую всіх майбутніх мам... та й, власне, і майбутніх татусів на цю першу акцію «Музикотерапія для вагітних», яка відбудеться у Галереї мистецтв 26 вересня 0 17-ій годині.

ВЕД.: Я хотіла б ще буквально на кілька хвилин повернутися до роботи Центру «Семеро слоненят». Перед ефіром ви сказали: «У нас є навіть 6-місячні клієнти». Як з ними відбувається заняття? Мені здається, 6-місячна дитина довіряє і розуміє тільки найближчих людей... І тут раптом — незнайома якась тьотя. Навіть гарна, навіть вокалістка. Як дитина реагує? Що може спонукати її щось за вами повторювати?

ТУРАС: Ви знаєте, про це неможливо розповісти. Це потрібно бачити. Дійсно, найменша дитинка у нас в групі — 6-місячна. Але так, основні дітки — це від 8 місяців і десь до 3 років. 8 місяців — це такий вже період, коли дитина повинна опановувати якісь перші кроки до соціалізації. Мами маленьких дітей знають, як дітки поводять себе на дитячих майданчиках, як вони тягнуться одне до одного. І не знають, як це робити. І наші мами теж не знають, як себе поводити, коли дітки починають відділятися від своїх мам. Ми працюємо не тільки з дітками. Ми працюємо і з мамами також. Тобто, це такий комплексний процес. І, якщо комусь цікаво, ми можемо зробити відкритий урок, бо це, дійсно, потрібно бачити Ми, дійсно, задіюємо елементи і арт-терапії, і музикотерапії, і дітки опановують дрібну моторику. І спілкування, звичайно, бо Центр психологічний і нам дуже важливо, щоб дітки, які підростають, коли вони йдуть в садочок, щоб вони були адаптовані до колективу, щоб вони знали, як поводить себе в колективі.

ВЕД.: Років 15 тому, 20, коли почали західні тенденції потихеньку просочуватися в наш соціум, на побутовому рівні існувала така думка: ну психолог — хіба це освіта? А психотерапевт? Сидить і слухає, слухає, слухає про чужі проблеми. І чим довше слухає, тим дорожче коштує сеанс. Ось така «жилетка», в яку пацієнти можуть поплакати. А Ваше розуміння своєї роботи? Ви — психолог, практичний психолог. Наскільки наше суспільство зараз потребує послуг саме людей цієї професії? Нині, за статистикою, на 1-ому місці — серцево-судинні захворювання, але їх уже наздоганяють захворювання психічні, нервової системи.

ТУРАС: Звісно, я взагалі вважаю, що психолог — це найнеобхідніша професія в наш час. І, якби моя воля, то психологи б працювали в кожному колективі. Психолог потрібен в лікарнях. Психолог, який би працював з хворими. Психолог, який би працював у колективах лікарняних. Дуже важко зараз уявити, де не потрібен психолог. І хотіла б сказати, що психолог — це не «жилетка», в яку потрібно прийти і поплакатись. І ще мені дуже часто кажуть: та що — піду до подруги і все їй розповім, вип’ємо по чарочці і все в нас налагодиться. Ви знаєте, не налагодиться, бо проблеми, які ми накопичуємо в собі, потім у нас вилазять такими психосоматичними захворюваннями... Звісно, ми багато слухаємо, надзвичайно багато слухаємо. Інколи ввечері просто аж тісно від почутої інформації. Іноді ми йдемо до своїх колег, радимося, як нам діяти в тій чи іншій ситуації. Це називається у психологів «супервізія» — коли ти супервізуєшся у своїх колег.

ВЕД.: Пам’ятаю бородатий анекдот про психіатрів. Зустрічаються два психіатри, один на іншого подивився так дуже уважно, зміряв його з голови до ніг і каже: «У тебе все нормально. А у мене?»

ТУРАС: Так, це — нормальне явище в нашому професійному колі Я б сказала, що психолог — це дзеркало. Дзеркало, в якому клієнт може побачити себе якось по-іншому. І свої проблеми побачити по-іншому. І коли ми дивимося на проблему або на себе з іншого боку, ми можемо знайти вихід з проблеми. І коли я бачу своїх клієнтів, наприклад, сім’ю, яка була на межі розлучення... І коли я бачу зараз їх щасливими, радісними і вони кажуть: «Дякуємо!», це — надзвичайно приємно. Коли я бачу мам, які перестають кричати на своїх дітей, а якось по-іншому з ними спілкуються, я розумію, що я недарма закінчила університет в свій час і прийняла таке рішення. Тобто, це — надзвичайно цікава і корисна професія.

ВЕД.: Тоді, як кажуть, запитання «на засипку»: Ви приходите увечері додому із оцим вантажем чужих проблем. Ваші методи релаксації? Голову від думок, як руки під краном, помити нереально...Що робить в таких випадках психолог?

ТУРАС: Ну, звісно. Хоча душ також допомагає Вода — це великий релаксатор. У мене є мій коханий чоловік, який завжди мене чекає, завжди мене вислухає, щось порадить. По-друге, це, звісно, пісня. Я можу співати у душі, можу співати під час миття посуду, коли прибираю квартиру. І, до речі, прибирання теж мені дуже допомагає. Якраз під час прибирання в мене народжуються ідеї нових проектів, які я потім втілюю в життя. Тобто — музика, мабуть, спілкування з моїм сином, який пішов у 1-й клас, до речі, в цьому році. Ми любимо грати з ним у шашки. Ну от так розслабляємось.

ВЕД.: Я дякую, що ви знайшли час суботньої пори і прийшли до нас на ефір. Нагадую, що сьогодні гостею нашої студії була керівник Центру сімейної психології «7 слоненят», практичний та перинатальний психолог, арт-терапевт, член Спілки психотерапевтів України, член Асоціації свідомого батьківства Олена Турас.

ТУРАС: Дякую вам, шановні слухачі, і бажаю вам любові і психічного здоров’я.

ВЕД.: А я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами. Почуємося за тиждень. Передаю віртуальне кермо нашого ефіру своїм колегам. На все добре!