«Persona grata»: Павло Писаренко

[Відео було видалено]

ВЕД.: 11:20 на студійному годиннику, субота, і я, ведуча Інна Якобенко, як завжди, рада вітати вас, шановні наші радіослухачі, у проекті «Персона грата». Проекті, у який ми запрошуємо відомих, медійних, цікавих співрозмовників або тих, які останнім часом десь яскраво «засвітилися». Власне, мабуть, останній привід і став відправною точкою для того, щоб я покликала в ефір сьогоднішнього нашого гостя — доктора сільськогосподарських наук, професора, декана агрономічного факультету, проректора аграрної академії Павла Вікторовича Писаренка. Доброго ранку вам!

ПИСАРЕНКО: Доброго!

ВЕД.: Павле Вікторовичу, я Вас знаю давно як викладача, як людину, в якої завжди безліч ідей, що існують не лише теоретично, а й практично втілюються в життя. Але мене спонукала покликати Вас саме зараз в ефір інформація, що нещодавно з’явилася у пресі. Інформація про те, що Ви — один із генераторів, проштовхувачів, реалізаторів ідеї екологічних поселень на Полтавщині. Тема не нова в світі взагалі, але для Полтавщини, такої Богом поцілованої в сенсі географічного положення, наявності чорноземів, природних умов, — нова. Чомусь так довго, так довго ішли (я навіть здогадуюсь — чому) до неї, а от конкретно про те, чому так довго йшли до цієї теми, але, Богу дякувати, нарешті дійшли, — ми і поговоримо в цій передачі.

ПИСАРЕНКО: Згоден!

ВЕД.: Тоді давайте, щоб я не зачитувала інформацію з газети, коли поряд є, так би мовити, першоджерело, розкажіть нашим слухачам, про що йдеться. Екологічні поселення на Полтавщині: де це, як, хто це робитиме, скільки це коштуватиме і як довго на них чекати?

ПИСАРЕНКО: Ну, як Ви вже зазначили, дійсно, тема екологічних поселень існує в світі ще, мабуть, з трипільської культури. Тому що, якщо взяти їх за основу, то це були перші поселення і саме на території України. Ті самі майї, інші — це ще не зовсім те було, а от саме трипільська культура і є сільськогосподарська, аграрна культура, яка була заснована на принципах замкнутої екосистеми — тобто, не нанесення шкоди природі. Ідея не нова, є всесвітня мережа екопоселень, всесвітня. Є мережа екопоселень Європи. Є мережа екопоселень Америки, інших. Але, як правило, всі ці сучасні погляди на екопоселення — вони засновані на принципах віри або якогось вірування, релігії. Тобто люди відмовляються від якихсь там певних благ цивілізації, хочуть відійти від цивілізації, від інших якихось там... Ну, є різні причини. Чому саме на Полтавщині екопоселення? Всі ми знаємо, що є Семен Свиридонович Антонець, який уже в середині 70-их...

ВЕД.: Герой екологічної теми Полтавщини.

ПИСАРЕНКО: Так, саме герой і не тільки Полтавщини, а, мабуть, і всього світу. Тому, що ... де я не бував за кордоном, знаєте, як ото кажуть, що Україна — це Кличко і Чорнобиль, то для аграріїв це — Антонець і «Агроекологія». І це вже ідея. Господарство розвивається, причому, динамічно розвивається. Було 3 тисячі гектарів, зараз — більше 8 тисяч гектарів. Розвивається по цьому шляху. Тобто, основа екопоселення — це є органічне виробництво, виробництво органічної продукції, яка задовольняє потреби людини в здорових продуктах харчування. І на Україні вже є екопоселення. Але, наприклад, те, що створено в Київській області... Ну кияни — вони пішли по принципу зеленого туризму. Тобто, є якийсь хутір — його треба зробити екологічно привабливим для туристів, щоб вони приїжджали туди, їли якусь продукцію, яка не завжди — органічного виробництва, відпочивали, бачили, що таке природа і спілкувались із нею.

ВЕД.: Але «за легендою» продукція там — екологічна...

ПИСАРЕНКО: Так, за легендою. Тому є яскравий приклад — Дніпропетровська область. Але це — також тільки проект, дуже такий масштабний, з залученням Академії наук, вони хочуть зробити це екопоселення на базі Дніпровських порогів. Тобто, є така інформація, що від Дніпропетровська до Запорожжя 9 порогів на Дніпрі. Вони затоплені, але вони досі існують і вони є таким енергетичним центром України. І от саме використовуючи ці енергетичні властивості даної території, вони на них хочуть розробити екополіси. Але екополіс також не зовсім відноситься до екопоселень. Чому? Тому, що там буде багато народу скупчено.

ВЕД.: Бо «поліс» це і є — місто.

ПИСАРЕНКО: Поліс якраз і є — місто. Тобто, це вже не досить чітко відображає. Тому сам Бог, як кажуть, велів на Полтавщині, де є отакі господарства, причому, розумієте, вже понад 30 років в господарстві живуть люди, які використовують технологію органічного землеробства, вони вже звикли до цього, вони вже пройнялися. Тобто, їх не треба переконувати в тому, що це потрібно. На території ПП «Агроекологія» знаходиться 9 населених пунктів, основних. То практично, коли ми опитували, практично 70-80 відсотків знають, що таке органічне виробництво, що треба їсти органічну продукцію. Навіть до того, що у своїх садках і огородах вони вже не використовують хімію, в обробіток ґрунту не використовують мінеральних добрив. Тобто, не тільки на великих масивах сільськогосподарських угідь, але і в своєму подвір’ї. Тобто, це ідея іде не зверху, не насаджуванням, а саме — знизу. Тобто, логічним продовженням життя, справи Семена Свиридоновича. Ну це не треба вже організовувати, це воно вже є. Його тільки треба дооформити, пояснити і надати нову...

ВЕД.: Вдихнути нове життя в новий напрям руху?

ПИСАРЕНКО: Вдихнути нове життя, да. Ідеологія... Тобто, це — об’єднання в екопоселення — воно не на основі релігії.

ВЕД.: Павле Вікторовичу, якраз в інформації, про яку я говорила на початку, йшлося про те, що ці екопоселення будуть організовані у збезлюднілих населених пунктах. Для чого? Для того, щоб використати вже залишені там будівлі?

ПИСАРЕНКО: Ні, це не зовсім так. Створення екопоселень планується, як мінімум, на три напрямки. Перше — це село. Наприклад, Михайлики, яке вже має розвинуту інфраструктуру, має магазини, є ФАП, є контора, є комунальне господарство, освітлення, дороги, каналізація, звалища. Тобто, уже все є. Тому це — найкоротший шлях, тут треба тільки внести деякі корективи. Наприклад, збір сміття. Щоб не було це — на березі Псла прямо на пагорбі знаходилися звалища твердих побутових відходів, а щоб організувати це і вивозити, сортувати, тобто, те, що робиться в усьому світі, це — перше. Тобто це — найкоротший шлях. І — деякі зміни в самій організації цього житлово-комунального господарства. Тобто, застосувати, наприклад, освітлення вулиць за допомогою сонячних батарей. Перевести. Ну я казав, значить, утилізацію відходів. Деякі ще... модернізацію самих будівель. Тобто, зменшене використання газу за рахунок, знову ж таки, сонячних колекторів. Тобто — провести деяку модернізацію в існуючому вже селі, поставити пункти переробки. Це також є одним із таких головних... Тому, що те, що виробляється на полях, це, зрозуміло, вже є торговою маркою, це «Полтаваорганіка», вона вже відома і Сорочинці це підтвердили, і третій Міжнародний ярмарок органічної продукції в Києві. Тобто, це — вже відомо. І її збувати найлегше. А те, що виробляють люди на своїх присадибних ділянках і возять потім продавати на ринок — чи в Полтаву, чи в Шишаки, чи деінде — тобто, навіщо ми втрачаємо ту продукцію, яка є органічною? Тобто, там не використовуються заборонені засоби захисту рослин і мінеральні добрива. Тому логічніше зробити маленькі пункти збору і переробки сільськогосподарської продукції. Ну ті самі джеми, повидла, сушку і вже продавати також як органічну продукцію. Тобто, ми всі знаємо, що продукти переробки коштують набагато дорожче, ніж сама сировина. Семен Свиридонович до Нового року вже ставить переробку молока у себе, щоб виробляти сир, тому що у нього молоко, яке він зараз здає, органічне, іде по загальній ціні і розчиняється в тій кількості молока на тому самому заводі... Тобто, ми не отримуємо тієї продукції...

ВЕД.: Немає сенсу в такому разі витрачати стільки зусиль?

ПИСАРЕНКО: Тобто, немає логіки в тому, що молоко, яке, дійсно, треба пити і дітям давати, яке не наносить шкоди здоров’ю, а навпаки — навіть його підтримує, додавати до отого молока, що в магазині — цієї води, забарвленої білим кольором. І, насамперед, переробка повинна бути міні-переробкою. Це — невеликі заводи, це — невеликі кошти. І Семен Свиридонович вкладає в це гроші. Тобто, не треба вже нікого переконувати.

ВЕД.: Переробка буде не дуже великим обсягом ще й з огляду на те, що продукти органічної переробки, органічного виробництва вони, все-таки, — іншої цінової категорії, преміум-класу. З огляду на ціну і не всі будуть готові їх купити. Я, наприклад, на спеціалізованих київських сайтах дивилася ціни на продукти екологічного виробництва, то, приміром, баклажани там коштували 150 гривень кілограм. Багато в нас людей, які можуть собі це дозволити? Так це — трава, баклажани...

ПИСАРЕНКО: Ну, Ви розумієте, Київ і формування ціни... Це є...

ВЕД.: Там іде «поправочка на столицю»?

ПИСАРЕНКО: Да, все залежить від того регіону і від совісті того продавця, який це продає. У всьому світі є залежність така, закономірність, що продукція рільництва, ну, тобто — крупи, зерно, борошно, на 15-25 відсотків вище від традиційної. Це саме органічна продукція, це не настільки багато, якщо ви купуєте борошно по 6 гривень, а органічне буде по 8...

ВЕД.: Безумовно.

ПИСАРЕНКО: Ми ж розуміємо, що таке пшениця, в якій немає ніяких металів, в якій нема радіонуклідів, в якій є збалансований вміст амінокислот. Тобто, це — їжа, яка лікує. Не тільки дає нам життєвих сил, а і підвищує наш імунітет, тобто — ми тоді будемо менше витрачати на той самий «Афлубін» і інші засоби, які нам пропонує велика така промисловість медична.

ВЕД.: Павле Вікторовичу, я все таки хочу розставити крапки над «і». Проект екопоселень, зокрема, буде і на базі Михайликів. Там вже є певна кількість дворів, людей, які живуть. Це буде значить, що поряд, щоб користуватись інфраструктурами Михайликів, буде оце екопоселення, чи оці всі люди будуть залучені? Вони будуть вважати, що вони живуть в екопоселенні? Як практично все це буде відбуватися?

ПИСАРЕНКО: В ідеалі це повинно бути повністю село.

ВЕД.: А «баба Яга — против !» - у кожному селі, мабуть, є. І що з ними робити?

ПИСАРЕНКО: А для цього людям треба пояснити, навчити і зробити, щоб ця думка була — їхня. Не просто розказати людині, що от, ти нічого не використовуй і в тебе будуть органічні яблука і — роби, що хочеш, а мотивація повинна бути. По-перше, це — усвідомлення того, що внукам своїм і дітям ти даси яблуко, яке не шкодить здоров’ю, не оте, яке блистить на ринку, коли його продаємо...

ВЕД.: А яке і хробак їсть...

ПИСАРЕНКО: Да. Ну це вже таке — трохи утрируване поняття, але є таке. А матеріально заінтересувати... Я вважаю, що матеріально зацікавити можна кожного. Якщо яблука, які вона продає по 2,50 або по 3 гривні, на базарі в неї візьмуть на місці, в неї ж — по 3 гривні і перероблять в продукцію, яку потім продадуть за 8, то вона буде зацікавлена не використовувати шкідливі препарати, уже економічніше.

ВЕД.: А модернізація житла? Вона ж вимагатиме теж певних фінансових затрат?

ПИСАРЕНКО: Так, але тут є також маса можливостей.

ВЕД.: Так хочеться запитати, як в отій пісні: «Где деньги, Зин ?» Звідки?

ПИСАРЕНКО: Ну, знову ж таки, перше, що єсть. Наприклад, є Фонд підтримки місцевих ініціатив. І в минулому році в Полтавській області, якщо не помиляюся, більше 10 або 15 селищних рад отримали кошти — це безпосередньо на селищну раду, тобто, ніяких не було там посередників чи ще когось. Це — або придбання автобуса якогось шкільного, або освітлення вулиці. Тобто, це — мінімум, але це вже є. По-друге, є той самий власник — Семен Свиридонович Антонець, який і зараз уже допомагає тій самій селищній раді Михайликівській, яка приходе (у неї доходи невеликі), вона все одно приходе до власника землі, який платить орендну плату, і каже, що їм треба оце, оце, оце, треба освітлення вулиці і т.д. Але це — проводи, які потім можуть вкрасти або щось зробити. Різниця між освітленням традиційним і, наприклад, сонячних батарей, різниця — 30-35 відсотків. Але вона окупається за 3-4 роки. Це ж уже розраховано і, розумієте, ми ж — не перші, які переходять на енергозбереження. А екопоселення — однією із його основ є енергозбереження. Тому, що екосистема — це замкнута система. Чому місто залежить від усіх цих коливань долара, інших там негативних якихось соціальних моментів? Тому, що місто залежить від цивілізації і багато чого іншого. Село менше залежить. І в усі такі важкі часи село саме виживало за рахунок своєї замкнутої системи. І тому воно і прагне до того, щоб зробити себе ще більше незалежним. Чому аграріям піднімають ціну на нафтопродукти, на енергоносії і знижують ціну на їхню продукцію? Щоб поставити їх в залежність. Так давайте з цього відходити. Ми — замкнута енергосистема. Є біодизель, є інші альтернативні джерела енергії. Той самий роздільний збір сміття. Деякі: «От нам треба машина, щоб його збирати». Навіщо в селі та машина, якщо є коні і підвода? І не так багато того сміття. Це ж не місто, де є баки і який тільки машина може вивезти. Яскравий приклад — Миргород, де оця система уже настільки відпрацьована — майже понад 5 років уже працює. Тобто, кожному жителю видається целофановий мішок, в який він складає окремий вид сміття і це все збирається потихеньку. Є графік. Тобто, це все можна організувати.

ВЕД.: У Полтаві теж були спроби попередньої міської влади: скло — окремо, пластик — окремо... Чим це закінчилося — Ви прекрасно знаєте.

ПИСАРЕНКО: Ну, Ви розумієте, що місто — це більш таке урбанізоване і воно менш контрольоване. З точки зору розуму.

ВЕД.: Таке собі «коллективное бессознательное»?

ПИСАРЕНКО: Ну, в селі люди ближче до природи, є різниця...

ВЕД.: У селі більше є відчуття, що це — моє...

ПИСАРЕНКО: Так.

ВЕД.: ...і завтра «моє», й післязавтра... А в місті: «Я сьогодні тут живу, а післязавтра переїхав». Міграція така...

ПИСАРЕНКО: Тому не можна це з соціальної точки зору порівнювати. І всі наші влади попередні «стрємілися» знизити різницю. Не треба! Село завжди було отаким осередком природи. Природне утворення. І тому його так треба й розуміти.

ВЕД.: Зараз Ви особисто, Ваша сім’я — де мешкаєте, в Полтаві?

ПИСАРЕНКО: Живу в Полтаві, в квартирі, але є будинок в селі, де я планую жити надалі.

ВЕД.: Екопоселення?

ПИСАРЕНКО: І, до речі, біля Михайликів є ділянка землі — це один із варіантів. Ми його взяли ще до того, як родилася ця ідея. І третій варіант — це створення екопоселень на землях, які брошені. Тобто, села — неперспективні. Ми кажемо про соціальний розвиток села, про його розбудову. Яким чином? Тільки один із варіантів — це екопоселення.

ВЕД.: Тобто, Ви не виключаєте такої перспективи колись-таки жити саме там, в Клімово, в екологічному селі...

ПИСАРЕНКО: Да, і це — не гіпотетично, це — наше майбутнє... Я — агроном за освітою, тому я не мислю себе без землі.

ВЕД.: Окрім того, що Ви — агроном за освітою, ви ще і син батька, який все життя цьому присвятив, — шанований впродовж багатьох років екс-ректор нашої аграрної академії. Ви кажете, що для усвідомлення усієї глибини цієї теми людей треба ментально виховати. Але у людей (особливо міських) у них такий спротив, бо їх щодня виховують в новинах, нав’язують, що це — також їхня власна думка. Але екологічна тема, вона більш благодатна, ніж політична, бо це — та сорочка, що дуже близько до тіла...

ПИСАРЕНКО: Ну, Ви розумієте, коли ми почали цю роботу, екопоселення, дуже от цікавий факт... Воно так і повинно було бути, але дуже зацікавились політичні сили...

ВЕД.: Ну так це ж чудова козирна карта! Вибори на носі, треба шукати конструктив, на який налижеться вся виборча програма!

ПИСАРЕНКО: А нам треба, щоб екопоселення було. Тому — не має значення, хто його буде робити: хто — перший, хто — другий, хто —третій. Важливо, щоб це було.

ВЕД.: І хто ж буде робити з політичних сил наших, просуватиме цю тему?

ПИСАРЕНКО: Ну, я думаю, що це буде вигідно кожній політичній силі, тому що, наприклад, під час однієї зустрічі з лідерами однієї з політичних сил прозвучало, що це — альтернатива пенсійній реформі. От ми всі знаємо, що є пенсійне державне забезпечення і просувається, або хтось там десь намагається, зробити альтернативу. Вам пропонують робити відрахування в такий то банк під такі то проценти і вам колись ці гроші віддадуть. Звичайно, ніхто не вірить. Після 91-го року, після 98-го. А тепер представте собі таку картину: до Вас підходять і кажуть: «Ви відраховуєте гроші на свою пенсію. Певний відсоток від своєї заробітної плати. І вона — цей відсоток — іде на зведення будинку в екопоселенні». Наприклад, в селі Клімово Шишацького району...

ВЕД.: О, з цього місця, будь ласка, докладніше...

ПИСАРЕНКО: І гарантом вашої пенсії — тобто, вам не буде гроші ніхто віддавать, але при виході вашому на пенсію в ті 62 чи 65 років (це — неважливо), вам видається ключ від цього будинку в екопоселенні. Ви ж із ним можете робити все, що завгодно: жити в ньому, продати його, ви ж розумієте, що земля... В світлі того, що земля завжди була товаром, хочемо ми — не хочемо, але вона буде товаром. Як би це не було нелогічно з моральної точки зору або з інших — ми не будемо зараз говорити про земельну реформу, але на даний момент земля в Україні має свою вартість. І середня вартість — ну в межах півтори тисячі доларів за сотку. Так? Приблизно. Земля в екопоселеннях — світова є тенденція — коштує в два рази більше. Чому? Тому, що це — земля чиста. На ній не використовуються негативні всі ці фактори — тобто, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, тобто — те, що приносить шкоду. І експерти, які приїжджали в ті самі Михайлики, ПП «Агроекологія», вони вже цінять цю землю порядку 5-7 тисяч доларів. А тепер просто ваша мотивація, якщо не вірите в екопоселення, в усе інше, але вам кажуть, що ваш будиночок в екопоселенні — неважно, скільки він коштує, але земля під ним коштує в два рази дорожче, ніж в іншому місці. Чим не мотивація, чим не альтернатива пенсійній реформі?

ВЕД: На даному етапі ви, ті, хто зараз рухає тему екопоселень на Полтавщині, — ви вже готові юридично оформляти майбутніх поселенців? Уже є ця процедура, чи це поки що такі райдужні перспективи?

ПИСАРЕНКО: Ні, це — поки що думки. Розумієте, на цьому етапі для того, щоб створити екопоселення, потрібно дуже багато роботи, дуже багато. І повинні залучатися всі. Те, що це там Писаренко або Антонець, або ще хтось, ні, тут немає окремих персоналій. Тому є така думка створити в Полтаві обласну раду молодих вчених, в яку ввійдуть всі полтавські вузи, наприклад, для вирішення проблеми екопоселення. Чому? Дивіться: наша аграрна академія займається розробкою технологій органічного виробництва на великих масивах земельних. Тобто рільництво. Педагогічний наш університет, природничий факультет, може займатися біорізноманіттям, розумієте. Екопоселення — це збереження біорізноманіття, перше, це — сталий розвиток. Є кафедра філософії, є Володимир Федорович Моргун, який може обґрунтувати і пояснити, як навчати людей, як їх мотивувати. Це завдання, наприклад, ПДПУ. Є технічний національний університет ім. Кондратюка, там чудові архітектори, які можуть розробити будинки екопосолення, зробити ландшафтний дизайн, і вони зараз цим і займаються.

ВЕД: Архітектори, декоратори-керамісти, глина, натурпродукти...

ПИСАРЕНКО: Да, вони вже досить давно працюють над темою, вони назвали її «ноосферні поселення». Як його не назви, але у них зараз є розробки, на архітектурному факультеті, як створити це житло. Є приклад створення житла із соломи, це вони все розробляють. Як спланувати, як будувати, ландшафтний дизайн, цей будинок. Є кафедра екології, яка досить давно займається проблемами води, повітря і твердих побутових відходів. Є напрацювання, вони є розробниками програми екологічного розвитку Полтавщини. Є медична академія наша, яка і зараз займається тим, як вплив продуктів харчування впливає на здоров’я нації. Те саме — генетично модифіковані організми і органічна продукція. Є університет економіки й торгівлі, там є технологічний факультет, який розробляє технологію переробки і маркетинговий збут оцієї продукції. Розумієте, вся Полтавщина може на це працювати. І вони працюють, тому це — не моя ідея.

ВЕД: У ПУЕТі є ще нова спеціальність — готельно-туристична...

ПИСАРЕНКО: Так.

ВЕД: Японці платять величезні гроші для того, щоб на уікенд прилетіти на Далекий Схід і побачити, як росте огірок, зірвати власноруч його з грядки, з’їсти і ще й щось там посапать. Посапать і заплатить за те, що їм дозволяють сапою посапать!

ПИСАРЕНКО: Я думаю, після Фукусіми вони будуть приїжджати до нас.

ВЕД: На даний момент Ваша сім’я — це хто?

ПИСАРЕНКО: На даний момент моя сім*я — це, по-перше, мій батько, Віктор Микитович... Знаєте, колись академік Ситнік, батько Миколи Вересня, в такій приватній бесіді, ну не зі мною, я був лише присутній при цій бесіді, він сказав, що якщо син повторює шлях батька, тобто його професійний шлях, то батько займався тою справою, якою дійсно він повинен був займатись. Це було так сказано з докором, але я вважаю, що дійсно, мій батько займався тим, чим треба було. До речі, я агроном в 4-му уже поколінні. І мій син також зараз навчається на агрономічному відділенні в технікумі, тому я сподіваюсь, що він продовжить цю династію...

ВЕД: Отже, Ви теж займаєтеся тим, чим треба було...

ПИСАРЕНКО: Займаюсь тим, чим треба! Моя сім’я — це й моя мати, моя дружина, мої діти.

ВЕД: Які життєві людські цінності були вам привиті в сім’ї і стали для Вас усталеними, незалежно від того, скільки Вам років, де Ви знаходитесь, з ким Ви спілкуєтесь?

ПИСАРЕНКО: Ну, розумієте, більше всього, мабуть, в моєму професійному рості — це, звичайно, батько, а в моральних і духовних якостях — це мати. Тому що, знаєте, є така істина, десь я в церкві прочитав, було написано, що вище закону тільки любов, вище права — милосердя, а вище справедливості — прощення. Оці, мабуть, моральні якості — це любов до праці, до життя, до всього, що мене оточує, це — моя мати.

ВЕД: Павле Вікторовичу, із виконанням якої із біблейських заповідей Вам в житті найскладніше? Бо ми всі не ідеальні, час від часу десь хибимо на життєвій дорозі...

ПИСАРЕНКО: Ви розумієте, в мене є поняття релігія, а є поняття віри, то...

ВЕД: Релігія — це якраз обрядова сторона?

ПИСАРЕНКО: Так. Тому і якщо прочитати Біблію, Коран, і проаналізувати, то є тільки одна заповідь, я її ніколи не порушував. І ця одна заповідь — це є любов.

ВЕД: Ви, окрім всього, ще й викладач. Кажуть, за великим рахунком, кожній людині досить одного справжнього Вчителя, решту можна стерпіти. Що Ви намагаєтесь привити своїм студентам (бо, окрім того, що вони будуть агрономами, вони по життю — люди, і повинні вибудовувати стосунки з оточуючими)?

ПИСАРЕНКО: Як спеціалістам, в першу чергу, я студентам викладаю землеробство. Тобто, це — кандидатський мій диплом, за фахом я — землероб, а вже по докторській я — еколог. То я поєднав, ну це природне поєднання — екологічне землеробство. Тому своїм студентам, перш за все, я намагаюсь привити не знання землеробства, якісь там деталі, на яку глибину орати або що, а це — агрономічний світогляд. Закони землеробства — це закони життя. Тому, якщо він буде розуміти, як росте рослина, за якими законами. Якщо я розумію, за якими законами росте рослина, то за цими ж самими законами розвивається любий живий організм на цій планеті — це і людина, суспільство і всі інші. Вони можуть одходити, є соціальні закони, але вони діють тільки в межах певної формації, тобто соціалізм, комунізм або інше, а природні закони, вони не залежать від устрою, і вони знаходяться в душі, тобто, світогляд і розуміння процесу, причому, космічне розуміння, от саме не людські якісь там надумані, моральні (тому що мораль, ми знаємо, може змінюватись — колись була одна мораль, потім інша), а от загальнолюдські такі цінності, вони є природні, космічні, божественні, як ви їх не назвіть. Але це ті цінності, які вони повинні знати, в першу чергу, як люди. Як спеціалісти вони повинні розуміти суть процесу, тобто, навіщо ми оремо, навіщо ми вирощуємо, як воно росте, за допомогою яких факторів, як ми на ці фактори можемо впливати, — оце основне.

ВЕД: Свого часу у дитинстві для мене було таким дивом-дивним відкриття, що така велика і красива квітка маку виростає з такої дрібної зернинки, що кавун — це ягода, а від того, яким боком ти покладеш у ямку горіх, залежить, чи він родитиме на п’ятий рік, чи на дев’ятий, чи взагалі не родитиме. У Вас, з огляду на те, що Ви вже в кількох поколіннях — агроном, були в дитинстві такі біологічні відкриття-потрясіння?

ПИСАРЕНКО: Да, я вже казав, що я агроном не за освітою, а за призванням. Тому найперше відкриття, я пам’ятаю це дуже добре, коли я, мабуть, в класі 2-му або 3-му, я намагався... Батько подарував набір ножів оцих окуліровочних, знаєте, для садовода-любителя, і я намагався троянду привити на горіх.

ВЕД: «У щастя людського два рівних є крила — троянди й виноград, красиве і корисне». Просто таки як по Рильському!

ПИСАРЕНКО: Тому ото такий перший досвід... Чому ж воно не хоче, чого ж воно не приживається?!

ВЕД: А все так класно планувалося...

ПИСАРЕНКО: Я ж уже все зробив як треба!

ВЕД: Моя найближча подруга, доктор наук, професор, має домашню бібліотеку, в якій на 90% — це наукові праці. Вона скаржиться: «Всю художню літературу вивезла на дачу, бо в квартирі просто не поміщається!» У вас, у професора, доктора наук, бібліотека з яких книжок складається?

ПИСАРЕНКО: Багато книжок. Багато книжок різних є. Я дуже гордий тим, що в мене є книжки таких класиків як Тімірязєв, Вільямс, Вавілов. Це такі класичні видання, 1913 року, є книжки 1886 року видавництва. Тобто, знаєте, як кажуть, якщо раніше писали «гусиными перьями вечные истины, то сейчас — вечными перьями — гусиные истины».

ВЕД: Це точно!

ПИСАРЕНКО: Тому я більше віддаю цим перевагу. Але , розумієте, як і у музиці, так і в літературі, в мене є філософські книжки, багато. Ну, наприклад, Кампанелла «Город солнца», є Мішель Монтень, є Губерман, вибрані твори.

ВЕД: Це відчувається — у вас шикарне почуття гумору, ви завжди доречно жартуєте, я так розумію, Вишневський , Губерман — «ваши товарищи»...

ПИСАРЕНКО: Багато книжок , розумієте, всі не перерахувати. Є Коран, є Талмуд, є Біблія, тобто, розумієте, для того, щоб мати якусь свою думку, ці книжки потрібно не чути, а читати, і мати своє уявлення. Вірне воно, не вірне — це вже залежить від мого сприйняття.

ВЕД: А коли випадає вільна хвилина, які книжки найперше берете в руки, щоб перечитати?

ПИСАРЕНКО: Це залежить від настрою. Якщо дуже погано, то це — Губерман.

ВЕД: І зразу добре стає... У викладачів робота хороша вже тим, що 9-10 місяців на рік ви напружено працюєте, але 2 місяці майже у вас — хороша відпустка. Де ви волієте її проводити?

ПИСАРЕНКО: Розумієте, я у відпустці не був уже, мабуть, з 2004 року, в повній відпустці...

ВЕД: Коли «сіли» на тему екології?

ПИСАРЕНКО: Ні, як «сів» на посаду декана. Тому що весна, зима і осінь — це навчання, а літо — це приймальна комісія. Тому я давно не відпочиваю всі ті 56 календарних днів, які мені відвела держава. В мене таке вподобання — на 3-4 дні виїхати до Криму. Я дуже люблю це місце. Не тому, що там є море, а тому, що там унікальна природа. Це і Великий Кримський каньйон, це і водоспади, печери — «Мармурова», «Трьохглазка», інші. Я, наприклад, зайшов у гори і хочу знати, де цей струмочок бере свій початок — і пішов! От вранці вийшов, а увечері повернувся. Тобто я...

ВЕД: Дослідник, ви за природою — дослідник.

ПИСАРЕНКО: Да, просто цікаво і, розумієте, оце спілкування з природою — оце якраз мені. Я досить добре відчуваю його енергію. Тому такі місця я вибираю, де мені добре, де я можу відновити свої сили і ці 3-4 дні мені вистачає.

ВЕД: Молодість, кажуть, це недолік, який, на жаль, дуже швидко минає і життя з кожним роком, на жаль, забирає якісь ілюзії, якими ми були насотані по молодості. У Вашому життєвому активі є такі ілюзії, з якими довелося з часом, з огляду на життєвий досвід, розпрощатися?

ПИСАРЕНКО: Це важко сказати, тому, що мій світогляд формувався , мабуть, під впливом тих книг, які я перерахував, і тому особливих ілюзій ніколи не було, з якими було б важко прощатись. Тому...

ВЕД: А якби Павка Корчагін у Вас під подушкою був, тоді б дуже важко по життю було ?

ПИСАРЕНКО: Ні, важко не було б, але... Розумієте, завжди стояла мета якась і я її виконував. Тобто, якусь свою місію, може, я й не розумію до кінця, але я знаю, що вона є, і я до неї йду.

ВЕД: Світ, який нас оточує, щодня, в більшій чи меншій мірі, відображається і у випусках новин. Наскільки Вам хочеться жити після вечірніх випусків українських новин?

ПИСАРЕНКО: Ви розумієте, якщо це українські новини...

ВЕД: Я їх якраз і маю на увазі, українські. І російські, про Україну особливо.

ПИСАРЕНКО: Якщо дуже поганий настрій, то можна подивиться, щоб... Розумієте, коли в новинах передають, — можна посміятися.

ВЕД: Коли у нас новини під гаслом «Короче, все умерли», то якось не дуже хочеться сміятись...

ПИСАРЕНКО: Ні, ми ж розуміємо, я розумію те, що в новинах нам кажуть те, щоб відволікти від якоїсь головної проблеми, або показати щось те, як це розуміє та влада, яка керує цими новинами. Тому є, ви розумієте, такі вічні цінності, є енергія, є розум. Вернадський в 20-х роках написав «Ноосферу». Тоді, коли розуму взагалі не існувало, тобто, це була розруха повна, перебудова всього, всього світу. А людина написала таку працю! Я не думаю, що він вважав себе якоюсь там нещасною людиною, якщо він втрачав якусь ілюзію. В нього був свій світ, який за законами розвивався, що не підвласні людині. Ну треба ж розуміти те, що є те, що ти можеш змінити, і те, що не можеш змінити.

ВЕД: Ок! Вам вдалося, обіймаючи таку посаду, при такій життєвій активності (до таких людей зразу суспільна увага привертається і певні люди намагаються їх задіяти в свої проекти) Вам вдалося уникнути партійної приналежності?

ПИСАРЕНКО: На жаль, ні.

ВЕД: Ні? А ви — хто?

ПИСАРЕНКО: Я член партії «Совість України» і депутат Київської районної ради. //poltava.to/news/6048/

ВЕД: І як тепер із совістю на Полтавщині?

ПИСАРЕНКО: Про це краще запитати у лідера.

ВЕД: У лідера? Зрозуміло.

ПИСАРЕНКО: Я виконую свої обов’язки згідно з своєю совісті.

ВЕД: Зазвичай, наприкінці нашої передачі у нас кілька стандартних запитань для всіх. Одне із них — ким ви мріяли стати в дитинстві. З огляду на все сказане...

ПИСАРЕНКО: Агрономом...

ВЕД: ... я не сумніваюся, що мала бути саме ця відповідь. Рейтинг власного життєвого успіху (на даному етапі, з огляду на те, що ви напланували до цього часу) у скільки б балів Ви оцінили?

ПИСАРЕНКО: Розумієте, я планував ті цілі, яких я вже досяг. Тепер наступна ціль. Тобто, немає такої мети, знаєте, такого відчуття, що «звезда пленительного счастья» десь попереду і я ось іду, спотикаюся. Так що спочатку була ціль закінчити вуз, вона досягнута. Потім — створити сім’ю, я дуже гордий своїми дітьми. Потім — захиститися, я захистився. Потім я поставив собі за мету захиститись ще раз, хоча, мабуть, в це не вірив ніхто. Тому, що я захистився в 32 роки, коли ще докторську дисертацію не захищають. Вважалось, що це некоректно. Тобто, досить молодий і, до речі, одне із зауважень було, що наш дисертант, є в нього тільки один недолік, це — його вік.

ВЕД.: Це швидко минає...

ПИСАРЕНКО: Тому зараз мета (воно може звучати в наш досить сумбурний час не зовсім коректно, але це дійсно) — знайти свою... знаєте, я колись був у будинку-музеї Пирогова у Вінниці. От настільки місце... У Вінниці є тільки два місця, вартих уваги — це будинок-музей Пирогова і Вервольф. От коли заходиш в будинок-музей Пирогова, то відчуваєш, що якісь сили тебе наповнюють. Тобто, настільки ця людина любила життя, все навкруги себе, в нього навіть на вході, при вході в його будинок, написано його лозунг життєвий, який він проніс через Кримську війну, він був хірург — скільки смертей він бачив, всього, але — його лозунг життєвий був: «Бути щасливим щастям інших».

ВЕД.: Багато людей навіть не зрозуміють, про що Ви зараз... Ну не в буквальному сенсі. Тому, що люди часто живуть за принципом: своя сорочка, своя каша, своя миска, своя квартира і далі. І не чіпайте!

ПИСАРЕНКО: Розумієте, якщо... Ну треба собі задати питання: сенс життя? Ми всі до нього колись приходимо. Хтось уходе від нього — не хоче відповідати. Тому, що каже: «Мені треба вижити», ще щось... Ні, все одно: рано чи пізно ми прийдемо до цього питання.

ВЕД.: Але все одно на даному етапі за десятибальною шкалою рейтинг власного життєвого успіху в скільки балів Ви б оцінили?

ПИСАРЕНКО: 7.

ВЕД.: Сім балів. «В семерочку!» І останнє запитання. Я завжди прошу наших гостей розповісти улюблений пристойний анекдот або притчу.

ПИСАРЕНКО: Пристойний? Ну тоді анекдот, який мені розповіли в Ізраїлі.

ВЕД.: Уже цікаво!

ПИСАРЕНКО: Коли приходить один із порядних євреїв до раввіна і каже: «Раввін, у мене проблема». Той говорить: «Яка?». «У мене син пішов у християнство». Тобто, прийняв християнську віру. «Що мені робити? Я не знаю, ми ж іудеї, я не знаю, як так можна — це ж позор на всю сім’ю». «Ти знаєш, дуже складене питання. Давай я пораджуся з Богом — завтра прийдеш, я тобі скажу». Приходить наступного дня цей єврей до раввіна, говорить: «Ну що, ти порадився з богом?» «Так». «Ну і що він сказав?». «Що у нього такі самі проблеми».

ВЕД.: Дякую Вам, я нагадую, що нашим сьогоднішнім гостем був доктор сільськогосподарських наук, професор, декан агрономічного факультету нашої Полтавської аграрної академії, проректор Павло Вікторович Писаренко. Дякую, що Ви знайшли час суботньої пори і подарували годину свого дозвілля нашим слухачам і читачам сайту «Полтавщина». Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами, але не прощається радіостанція «Ваша хвиля». Залишайтеся з нами!