Олександр Коваль про побори у школах і обов’язкові платежі у ВНЗ

— Почему за диплом, который должен быть бесплатным, со студентов собирают по 40 гривен? /Ксения Сергеевна/

— Повну відповідь на це запитання ви отримаєте з листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.04.2011 «Щодо оплати документів про освіту у 2011 році», де зазначено, які документи про освіту надаються за рахунок бюджетних коштів (свідоцтва, атестати про загальну середню освіту і інші), а які виготовляються за рахунок коштів осіб, які їх отримують. До речі, ціна одного примірника диплома бакалавра, спеціаліста, магістра — 35,64 грн.

— Пане Олександре, скажіть, будь-ласка, чому така ситуація з тестами у школах, а саме: зошити з тестами відправляють купувати на ринках, вони зроблені на газетному папері, мають помилки. Чому не можна забезпечити дітей на екзамен такими зошитами гарної якості, де гарантовано правильно написані умови завдань і головне — безкоштовно. Купити такі зошити на базарі за ціною 30-45 грн., а їх треба у дев’ятому класі 4 штуки — це не кожні батьки спроможні, а якщо дитина прийде без такого зошита на екзамен її, що не допустять? Чи не вважаєте ви, що треба міняти цю ситуацію і не годувати якихось базарчуків. Екзамени обов’язкові? Так забезпечте дітей всім необхідним для проведення. Дитина повинна прийти з ручкою, олівцем, лінійкою і знаннями в голові. /skarlet/

— Ви знаєте, згадуючи своє дитинство, я думаю, що і всі батьки у віці як мінімум 30 років, дідусі, бабусі пам’ятають, що завжди в кінці навчального року були іспити. Завжди, як підсумок навчальної діяльності, перевірки знань були екзамени. І, починаючи з 5-го класу, всі знали, що слід прозвітувати про засвоєння вивченого матеріалу — здати екзамени. У поверненні до цієї практики, хоч якби ми це не називали, — тестами чи контрольними роботами, нічого поганого не вбачаю.

До кращого досвіду треба повертатися.

Інша справа, коли деякі батьки, учителі висловлюють пропозиції, щоб про такі дії всі знали завчасно. Я думаю, такі побажання сприйняти потрібно.

З іншого боку, у наш час держава не змогла взяти на себе друкування зазначених тестів. Цей вакуум був заповнений ринком. Але у час інформаційних технологій, інтернету сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України був відкритий для всіх користувачів, які могли ознайомитися з тестами.

І найголовніше: у самому запитанні вже є відповідь, що дитина на екзамен повинна прийти з ручкою, олівцем, лінійкою, але перш за все — з головою та знаннями.

— Олександр Коваль, как Вам нововведение в России, о платном образовании, на ваш взгляд это хорошо или плохо, и когда у нас будет бесплатное образование, замучили «добровольные» подарки школе... /местный/

— Если Вы имеете ввиду частные школы, они имеют право на жизнь при условии, что там качественное образование — выполнение государственных программ, есть спрос со стороны родителей, высокая заработная плата учителей и так далее. Тогда почему бы и нет.

— Существует схема, благодаря которой можна уйти от прямых поборов в школе. Её уже успешно применили в некоторых областях Украины. Я думаю, вы о ней знаете? Уверен, что знаете! Так почему... не применяете? /sven7109/

— Яку схему ви маєте на увазі?

Як правило, більшість шкіл в області належить до комунальної власності, фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань, але є й приватні заклади. І тільки батьки вирішують, де навчатися їхній дитині — у звичайній школі чи у приватній. Якщо це приватний заклад, то й питань щодо сплати за навчання не виникає.

У звичайних школах усі внески, які надходять від батьків, здійснюються ними добровільно, що не забороняється законодавством.

Усі надходження на потреби закладу (одержані кошти, матеріальні цінності тощо) повинні обов’язково реєструватися бухгалтерією при управліннях, відділах освіти. Їх мають поставити на балансовий облік відповідно до вимог чинного законодавства.

Але ні органам управління освітою, ні адміністраціям шкіл не відомі ніякі розрахункові формули, які б застосовувалися для отримання грошей від батьків. Та їх і не існує. Це справа добровільна, й самі батьки вирішують, чи є у них можливість допомогти школі та у який спосіб. Адже їм не байдуже, у якому закладі навчаються їхні діти. Тож і рішення про збір та розмір коштів на потреби закладу або окремого класу приймаються виключно самими батьками. І, як правило, більшість батьків не заперечує проти надання такої допомоги. Але, якщо в декого з них такої можливості немає, то і примушувати робити внески ніхто не має права, і крайнощі тут не допустимі.

Хотів би ще додати. Ознайомившись із запитаннями, які мені задали ви, шановні полтавці, я бачу, що більшість з них відносяться до компетенції директорів шкіл, міськрайвно, Головного управління освіти та науки облдержадміністрації, тож я для себе зробив висновок, що в нас не на належному рівні здійснюється інформування із зазначених питань.

Мабуть, недостатньо інформуємо, розмовляємо, радимось, у тому числі із батьками.

Я вважаю, прекрасний приклад для наслідування дав Ігор Курчатов, коли на запитання, як стелити доріжки, відповів: «Стеліть там, де ходять люди».

Усі ми знаємо, який рівень фінансування шкіл. Я вже наводив приклад того, скільки відсотків залишається після розрахунку за енергоносії та заробітній платі. Тобто на ремонт школи, підготовки її до нового навчального року залишається надзвичайно мало. Але, якщо звернувся директор школи до батьків, громади, спонсорів, то мабуть повинна бути переконливою його аргументація, чиста та прозора схема. А тим більше, коли прозвітує про використання зібраних коштів. Однозначно — не повинно бути «поборної» схеми.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»