Заступник полтавського губернатора розповів про цензуру «в тіні»

Мабуть, одне з найбільших захоплень Олександра Миколайовича пов’язане із історичною літературою. В його кабінеті є цікаві та унікальні книжки, про які взагалі можна вести окрему розмову. Серед держслужбовців облдержадміністрації його знають, як людину, без перебільшення енциклопедичних знань. Олександр Коваль любить вживати доречні цитати і говорить, що у суперечках та політичних протистояннях, використовуючи у тому числі історичні приклади, заслужив славу опонента, якого у першу чергу поважають за тверду позицію і знання, а вже потім — сприймають як свого чи чужого.

Запитань до Олександра Коваля виявилося багато, він відповів практично на всі, обравши навіть ті, які не потрапили у редакційну вибірку. Про «підкилимні ігри» у владі, про Партію регіонів і про багато іншого — перший блок його відповідей (запитання від інтернет-користувачів позначені відповідним чином).

— Олександре Миколайовичу, цікаво, яку останню книжку ви прочитали або читаєте?

— Як правило, я одночасно читаю декілька книжок, в основному наукову літературу з історії, мемуарну тощо. Цікавлять такі напрямки, як історія Другої світової війни, Росія та Україна в періоди революцій, діяльність спецслужб, краєзнавча тема та інше.

Я раніше розповідав, що маю власну бібліотеку — близько 5000 книг, хоча хто там точно їх рахував...

— Олександре Миколайовичу, в нас, мабуть, тільки на політичних ток-шоу можна почути правду візаві про ставлення до себе. Ви в курсі, що, скажімо так, рядові співробітники облдержадміністрації позаочі називають вас «сірим кардиналом»? Прокоментуйте, будь-ласка.

— Як на моє розуміння, тавро «сірий кардинал» дають тим, хто має відношення до кадрових призначень, організаційної роботи й при цьому знаходиться «в тіні». Я ж ніколи саме цими питаннями — в чистому вигляді — не займався. У складні часи, з 2006 року, працював з Олександром Васильовичем Удовіченком в обласній раді, його помічником. Певна кількість доручень, які він давав, справді проходила через мене, як помічника.

На даний час за функціональним розподілом, як відомо, я займаюся питаннями соціальної, медичної сфери та частини галузей гуманітарного напряму. Це відповідальна робота. Вона вимагає координації зусиль з багатьма галузями, відомствами, установами тощо. Повинен сказати про значний внесок у цю роботу особисто голови облдержадміністрації — як у прийнятті стратегічних рішень, так і в розв’язані кризових проблем, що виникають і вимагають швидких поточних рішень на рівні області.

По ряду позицій ми маємо далеко не гірший результат в порівнянні з іншими регіонами: у тій же організації соціальних виплат, пенсій, субсидій, діяльності органів соціального захисту, функціонування будинків-інтернатів.

Ми маємо високі темпи відтворення дитячих садків (це на сьогоднішній день пріоритет), розбудовуємо первинну ланку в медицині. Так, створено систему амбулаторій сімейної медицини, центр перинатальної допомоги та інше. Хоча питання соціальної сфери багатогранні, складні, вразливі і надзвичайно чутливі, бо стосуються всіх сторін життя людини від народження до поховання. І, чесно кажучи, тут проблем значно більше, ніж певних успіхів.

А загалом хотів би дещо пролити світло на механізм прийняття рішень. І тоді багато що стане зрозуміло.

Олександр Васильович Удовіченко відноситься до тих людей, які приймають рішення, зваживши всі плюси і мінуси, і ніколи — під впливом емоцій. Характерно для нього в проблемі завжди бачити сутність. Перед тим, як прийняти якесь складне рішення, для нього є важливим почути різні думки і аргументи. І якщо потім сказано слово да, то це — ДА, ні — це НІ.

На цьому, думаю, досить, а узагальнену оцінку нам дадуть пізніше.

Мені надзвичайно цікаво перечитувати сторінки спогадів Федора Моргуна, Якова Погребняка, інших керівників області, які давали оцінки своєму часу, своїм діям — у тому часі. Вони говорили про те, що вдалося зробити, що — ні, про допущені прорахунки та помилки. Я зараз переконую Олександра Юхимовича Ківу, колишнього керманича міста (свого часу — голову Полтавського міськвиконкому та першого секретаря міському партії), написати спогади. Він — прекрасний співрозмовник, аналітик, мудрий друг, володіє великим запасом цікавої, повчальної для полтавців інформації.

Я думаю, знайдуться об’єктивні дописувачі, які напишуть і про наш час.

— Чи правда, що ви маєте вплив на ЗМІ з бюджетним фінансуванням і неофіційно цензуруєте їх?

— Скажу так. Я, безперечно, є споживачем інформації ЗМІ, але відношення до кураторства ними абсолютно не маю. Мабуть, ви мне з кимось переплутали.

— Господин Коваль, для чего областные пригрели пана Кикотя, не пора ли ему на заслуженный отдых? /Форэкзампл/

— Наскільки мені відомо, він ще не пенсійного віку. Тобто йому ще необхідно заробити пенсію. Наскільки я знаю, до виконання своїх службових обов’язків він відноситься відповідально. Віктор Кікоть працює у середній ланці і рівень його заробітної плати, на моє переконання, не повинен у вас викликати велику заздрість.

— Один із ваших однопартійців якось зазначив, що за півроку зможе переконати розумну людину в тому, що, скажімо так, Партія регіонів — найкраща з усіх. Скажіть, а ви могли б примусити або переконати свого підлеглого полюбити Партію регіонів? Чому ви особисто стали прихильником цієї політичної сили і коли?

— Моє тверде переконання в тому, що примусити когось щось любити надзвичайно важко. Як правило, люди є прихильниками тієї чи іншої політичної партії або за переконаннями, або кон’юнктурно.

Хочу сказати, що в обласному осередку Партії регіонів є багато стійких за переконаннями партійців, які пройшли виборчі перегони 2004, 2006, 2007, 2009 років. Це були непрості часи: позицію і дії кожного було дуже добре видно. І те, що в ті часи Партія регіонів зміцнила свої ряди, говорить про надійну кадрову основу.

Примусити когось сьогодні вступити в її ряди — це значить залучати інертних людей, неспроможних на тверді переконання. У цьому немає такої потреби.

А от, якщо люди зрозуміють нагальність саме тих дій, що здійснює Партія регіонів, необхідність проведення назрілих реформ і потребу їх здійснювати, у тому числі і за своєї участі, я думаю, для тих двері відкриті.

Я є прихильником Партії регіонів ще з 2004 року, членом партії став у найскладнішому 2005 році, бо бачив, що іншої альтернативи просто немає. Майданні горлопани своїми незграбними діями вели країну в прірву. Вони і завели її у боргову яму з розхитаною економікою, з якої зараз вибираємося всі разом і дуже складно.

— Пане Олександре! Коли Вас Чорт хапить? /ЛОМик/

— Це як у тому анекдоті: якби знав за що — убив би. Якщо таке бажає опонент — слід робити все навпаки.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»