19.03.2011 | 15:25

Що думають полтавські школярі про християнську етику

У Полтавській гімназії № 9 незвична подія У Полтавській гімназії № 9 незвична подія | Фото: Ксенія Пивоварська

В одну із полтавських шкіл завітав отець Олександр, настоятель Свято-Миколаївського храму Полтави

Вчора у Полтавській гімназії №9 відбулася не зовсім звична подія: учні старших класів спілкувалися із представником духовенства, який відповів на важливі питання, що хвилюють молодь. Підготовка заходу для персоналу школи теж у новину: задля зустрічі довелося отримати письмові дозволи батьків учнів, адже у школі навчаються представники різних конфесій. До слова варто сказати, що християнська етика у гімназії ніколи не вивчалася, а самі релігії розглядалися лише у курсі суспільствознавства.

Отець ОлександрОтець Олександр

Як виявилось, хвилюють сучасну молодь ті ж питання, що і дорослих — що є гріхом, як жити праведно, чи потрібно дотримуватись посту. Ставлення церкви до сучасної моди на вінчання (навіть серед невіруючих пар) також викликало неабиякий інтерес. Не оминули увагою і питання введення християнської етики у школі та конфлікту УПЦ Київського та УПЦ Московського патріархату, які на сьогодні знаходяться у конфронтації.

Поспілкувавшись згодом із заступником директора з виховної роботи Валентиною Колісник, ми дізналися, що заклад поступово готується до введення нового предмету — вчителі молодшої школи вже проходять необхідні курси. Чи справді потрібен новий, нестандартний предмет, ми запитали у самих учнів. Ми задали кілька питань, зокрема, що учні знають про нововведення та чи потрібне воно їм.

Юлия

Юля (11-Б):

— Я вважаю, що християнська етика — важливий предмет, який вчитиме передусім нормам поводження у церквах та храмах, розумінню релігії взагалі, адже у багатьох молодих людей склалося неправильне враження і розуміння духовних цінностей. На мою думку, предмет потрібен, адже це розширення світогляду. Чим більше людина знає, тим краща її освіта.

-

Богдан

Богдан (11-А):

— Чіткого визначення християнської етики я, певне, не назву, проте, на мою думку, це буде предмет, який вчитиме релігійній правді життя за Біблією. Думаю, це буде цікавий предмет, оскільки вірю, що Біблія вчить не тільки релігії, але й самому життю.

-

Ніл

Ніл (10-А):

— Вірогідно, це буде предмет, що вчить законам Біблії. Як на мене, в українських школах він зайвий, адже тут навчаються представники різних релігій. В окремих релігіях негативно розглядається проповідування християнства. Як вихід — включення поглибленого курсу релігієзнавства в історії, адже часто молоді не вистачає просто знань про ту чи іншу релігію.

-

Олександр

Олександр (10-А):

— Я бачу християнську етику як урок пізнання християнства, урок ознайомлення з християнською церквою. Те, що ми побачили сьогодні, певне, і було таким уроком. Якщо люди не ходять до церкви, то наблизитись до неї вони зможуть хіба у школі на таких уроках. Для мене питання християнської етики взагалі особливе, адже мій дідусь був настоятелем церкви. Тому вважаю введення цього предмету потрібним. Головне — дослухатися думок учнів під час його викладання.

-

— Вважаю новий предмет потрібним, — підсумувала думки учнів Валентина Колісник. — Окрім цього, потрібно створити недільні школи для батьків, які не менше за дітей потребують розуміння релігії (якщо не вірування) в сучасних умовах. Водночас, викладачами у таких недільних школах і у навчальних закладах мають бути священики, а не звичайні вчителі, які пройшли додаткові курси. Згодьтеся, розмова зі священиком (який одразу і духовна особа, і просто знаюча людина-професіонал) сприяє більшому розкриттю предмета, а головне — глибшому розумінню учнями.

— Одразу виникає питання оцінки: чи можна оцінити знання християнської етики?

— Оцінюватись такий предмет не повинен. Новий предмет має виглядати скоріше як спецкурс чи факультатив, який діти мають прослухати та сприйняти.

— Ваші учні зазначають, що введення нового предмету ускладнено багатоконфесійністю в Україні. Чи не приведе така «увага» педагогів саме до християнства до зайвої релігійної ворожнечі у дитячому колективі?

— Питання варто ставити по-іншому. Це має бути урок для паралелі, скоріше за все, останній. Хто не погодиться (а по сьогоднішній акції ми бачимо, що це поодинокі випадки), зможе через письмову заяву відмовитись від прослуховування предмету. Батьків, які бачать переваги у новому предметі, значно більше хвилює аспект викладання: вони хочуть бачити на посаді вчителя досвідченого педагога з кіл духовенства. Це розумна вимога, яка дозволить не перетворити новий предмет у звичайну трату коштів і можливостей.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»

Культура і освіта