Василь Симоненко був схожий на Маяковського

Симоненко заговорив на батьківщині через 46 років після смерті

Перед школою в селі Тарандинцях Лубенського району цілий день розчищали сніг, щоб прийняти знатних гостей. До музею Симоненка завітали не тільки народні депутати, письменники, а й друзі письменника. Микола Сом жив із ним в одній кімнаті гуртожитку під час навчання в Києві. І завдяки йому нещодавно музей поповнився унікальними записами голосу молодого поета. Диск «Лебеді материнства» вміщує 17 віршів у виконанні автора.

— Я вперше як почула ці записи, ледь не втратила свідомість, — витирає сльозу 77-річна Марія Маркова, однокласниця Симоненка. — Вася ніби знову з нами.

Перші вірші присвятив білявці — дочці вчительки

Спогади бабусі не менш унікальні. Жінка, єдина у селі, яка добре знала письменника, не тільки ходила з ним у один клас, а й перша довідалася про його літературні здібності.

— Вася був дуже старанний у навчанні, у школу ходив пішки за дев’ять кілометрів із села Біївців за будь-якої погоди, — згадує Марія Михайлівна. — Свої вірші він показував лише вчительці української мови та літератури. Марія Йосипівна Остапенко доводилася мені тіткою, тому я першою довідалася про талант однокласника. Вчителька захоплювалася його творами, але благала Симоненка нікому не показувати свої записи, а ще краще — спалити. Ще тоді в них було багато забороненого.

Любовна лірика у Симоненка з’явилася теж у шкільні роки. Більшість своїх віршованих рядків він присвятив білявці.

— Моя подруга Люба одного разу розповіла, що Вася їй у коханні зізнався. Під час прогулянки в лісі взяв її за руку і довго дивився блискучими очима, — згадує жінка. — Коли я почитала його вірші, не могла збагнути, чому Симоненко у них кохану малює світловолосою, адже Люба Кулик чорнява. Але пізніше з’ясувалося, що хлопець був таємно закоханий у дочку однієї нашої вчительки — Ліду. Але зізнатися у своїх почуттях не зміг.

Однокласниця нарекла «другим Шевченком», не знаючи про популярність Симоненка

Багатьом дівчатам Симоненко подобався. Гарно вдягнений (речі йому шила власноруч мама із старих шинелей), худорлявий, чорнявий і завжди усміхнений. Марія Маркова запевняє, що він дуже був схожим на Маяковського.

Володимир Маяковський

— От тільки танцювати не любив, — усміхається вона. — Одного разу на Новий рік класний керівник доручила дівчатам навчити хлопців танцювати вальс. Мені дістався Василь. Він довго сперечався зі мною, говорив, що з нього нікудишній танцівник. Але ж і я впертою була, таки разок біля ялинки провальсувала з ним.

На випускний вечір Симоненко вразив однокласників віршем про школу. А потім зібрав фотографії друзів і обіцяв написати на кожного характеристику. Та, на жаль, однокласники більше не зустрічалися. Василь поїхав вчитися в Київ, потім працював у газеті Черкащини й забрав із Біївців і свою маму.

Хата Василя Симоненка

— Я знала, що Вася стане великою людиною. Одного разу мені в Росію (куди я виїхала одразу після школи) прийшов лист від вчительки. Вона прохала мене написати щось про Симоненка для вечора спогадів. Я не мала багато часу й коротко дала йому характеристику — «другий Шевченко». Я й не здогадувалася тоді, що він вже став досить популярним в Україні, а в Канаді діаспоряни його теж порівнювали з Кобзарем.

Версії смерті

Василь Симоненко помер на піку слави, у 28 років. Існує багато версій щодо причин його смерті. За однією, письменник помер від раку нирок. За іншою звинувачують «органи». Він разом із іншими письменниками під Києвом знайшов поховання невинно розстріляних людей, про що повідомив владі. Через тривалі переслідування та ув’язнення й підірвалося його здоров’я.

Євгенія МЕЛЬНИК, «Полтавщина»