Чому росіяни не поважають українців

«Бей хачей — спасай Россию!» — один з головних закликів російських націоналістів останнім часом. Чи не загрожує нам почути «Бей хахлов!» уже завтра? А головне — чи не почуємо ми ці слова тут, в Україні?

На жаль, перетворитися на жертву українці можуть навіть не у Москві, а на рідній землі. Виною всьому — сумнозвісний російський шовінізм. Згадаймо статті із національним ухилом навіть на нашому сайті — без національних образ українців в коментарях вони не минають ніколи.

Шовін — прізвище солдата наполеонівської армії, що відзначався особливо ненависницькими поглядами щодо арабів. Згодом слово «шовінізм» увійшло в широкий вжиток, означаючи ідеологію етнічної переваги одного народу над іншими. Традиції неповаги російських шовіністів до України давні. Згадаємо знамениті слова російського генерала, що вів героїчну, проте вкрай жорстоку боротьбу за відновлення Російської імперії — генерала Денікіна: «Никакой Украины не знаю». Що й казати про XVIII століття, коли тільки-но відгриміла Полтавська битва і українці потрапили у розряд «мазепинців».

Для теперішньої України російський шовінізм — не менша загроза у плані політики, ніж Чорнобиль у плані екології. Ситуація погіршується тим, що політичний діалог між Росією та Україною навіть із приходом до влади проросійських сил не нормалізувався.

На російських форумах українців звуть малоросами. України для російських шовіністів не існує по сьогодні

Сучасність російського шовінізму в Україні безхмарна. Тут діють російські націоналістичні та шовіністичні організації, що частково або повністю відкидають можливість існування незалежної України. Вільно існує проімперське «Верное казачество», що виконувало силові функції під час «святкування» роковин Полтавської битви в нашому місті минулого року, малоросійські та новоросійські союзи, що також не визнають нашу державу в її кордонах. Частина проросійських шовіністських партій — у владі, зокрема в АР Крим (партія «Союз», ПСПУ та інші). Діють й інші, потаємні організації: лимонівці (що крокували на параді 9 травня 2004 року в лавах ветеранів-полтавців містом), Євразійський союз молоді (ЄСМ), що, за інформацією з їхнього ж сайту, брав опосередковану участь у бойових діях проти Грузії у 2008 році. В Україні хлопці з ЄСМ відомі лише офіційно кількома диверсіями — знищенням національних пам’ятників, спробою «відділення» Криму, паплюженням державної символіки на Говерлі. За непідтвердженими даними, на організації кілька вбивств з національних мотивів, але інформація про ці події кружляє лише на рівні пліток у колах українських націоналістів. У Полтаві 10 серпня 2007 року невідомі молодики намагалися спаплюжити пам`ятний камінь Симону Петлюрі на місці, де у подальшому планувалося встановити бюст політика. На своєму сайті організація взяла на себе відповідальність за цю подію. Невідомо чому, але кара винних не торкнулась.

Сампсоніївська церква нашого міста несе на собі російську символіку. Чи знайдемо ми український тризубець хоч на одній з церков Росії?

Російський шовінізм крокує Україною відносно вільно навіть у питаннях віри. Українська православна церква Московського патріархату — не те щоб оплот шовінізму, але надійний дестабілізуючий чинник. Про входження УПЦ МП у далеку від Бога українську політику можна казати багато — чого варта тільки агітаційна кампанія у Сампсоніївській церкві міста Полтави 2004 року. Про міжконфесійний конфлікт у стінах Миколаївської церкви міста ми вже писали. Так чи інакше, але можливість діяльності національних українських церков Московський патріархат відкидає.

Максим Чайка — гибель цього молодого журналіста за однією з версій — справа рук шовіністів.

Варіантів захиститись від російського шовінізму не так багато, проте вони є. Найкращий, як у випадку з будь-якою ідеологію, — думати власною головою. Адже в умовах ідеологічної накачки на вічних болючих питаннях («братерство» українців і росіян, російська як друга державна мова, ОУН-УПА та Полтавська битва) частина української молоді робить спірний вибір: представляти інтереси російського націонал-шовінізму на своїй рідній українській землі. На жаль, інша частина українців робить не менш спірний вибір, приєднуючись до українських ультраправих. Думати головою — це, водночас, і єдиний дієвий метод, адже українська влада про російський шовінізм в Україні «не хвилюється». Головне — пам’ятаймо: на «москалів» і «хохлів» ділять нас не стільки реальні політичні обставини, скільки цинізм економічної олігархії: принцип «розділяй і пануй» ще ніхто не відміняв.

Олександр КЛІМОВ, «Полтавщина»