Криза науки. Накипіло…
Цю статтю на наш форум надіслав один із його користувачів. Інші читачі запропонували розмістити матеріал на основних сторінках сайту. Робимо це, сподіваючись на дискусію. Чи насправді все так погано в українській науці загалом і в ПНПУ зокрема, як це описує «Громадянин»?
Більшість абітурієнтів, вступаючи до омріяного ВНЗ, вкрай рідко уявляють сам процес навчання у ньому та умови, в яких цей процес буде реалізуватися. Втомлена від постійних експериментів ще у школі (як то ЗНО чи йому подібне), молодь шукає у стінах університетів по усій країні втілення своїх талантів, реалізацію власних ідей. Проте чи всім вдається реалізувати ідеї чи хоча б не забути існуючі таланти (вже не кажучи про відкриття нових)?
Сучасна академічна наука перебуває у стані глибокої кризи, пригнічена постійними експериментами, знівельована хабарництвом усіх рівнів і просто недолугістю політики, яка, все ж, є цілеутворюючою для наукової сфери. Вищі навчальні заклади, здебільшого, вже давно перестали бути науковими центрами, які займаються суспільно важливими дослідженнями. Основним завданням агонізуючої системи освіти є «виготовлення» спеціалістів, але, на жаль, не надання освіти. Чи можна сказати, що людина, яка потрапила до ВНЗ завдяки хабарові (у грошовому еквіваленті який кілька років тому складав від 3 до 17 тисяч гривень в залежності від форми навчання та престижу вишу), навчалася в умовах постійного експериментування держави та вищих наукових кіл над освітніми програмами (кредитно-модульна система), закінчила заклад із кольоровим напівєвропейським дипломом, що не є документом навіть при працевлаштуванні у Києві, буде справді гарним професіоналом?
Приклад Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка є ілюстрацією до кризових явищ у академічній науці. Долучений до умов болонської системи (прозвана студентськими колективами у багатьох закутках Батьківщини «оболонською» на знак одного з її проявів – масового пияцтва, зокрема алкоголем марки «Оболонь») ВНЗ, вище керівництво якого не тільки не спромоглося вміло перенести чужорідну систему навчання на відсталі технології українського вишу, але й навіть не зуміло створити єдиний зразок кредитно-модульного навчання на всіх факультетах. Комісія, що впроваджувала дану систему, лише через рік після її впровадження донесла до відома студентства, що за введення кредитно-модульної системи проголосувало 57% респондентів із числа тодішніх абітурієнтів (але 99% студентів ніколи не чуло і не бачило ніяких опитувань щодо нововведень). Маріонетковий орган — студентська рада — жодним чином не цікавився цими порушеннями, проводячи політику загравання із керівництвом вишу.
За умовами кредитно–модульної системи, усі види роботи студента оцінюються у 100 балів. Значна частка роботи виноситься на самоопрацювання. При цьому студент може активно працювати із мережею Інтернет, лекції зазнають трансформації у бік дискусії між викладачем та студентами. Кількість занять на день рекомендується обмежити трьома, а групи не мають перевищувати 10 чоловік (оскільки за навчальний час семінару викладач може досконало перевірити знання саме такої кількості студентів).
Дана система, не регламентована жодними конкретними законами, набувала у кожному ВНЗ власного відтінку, подекуди зазнаючи неймовірних перетворень на межі цинізму і анархії.
Студентська творчість на партах аудиторії історичного факультету педагогічного університету, який нещодавно отримав статус «національного». Виною знову «розпущеність» чи, можливо, тотальні помилки у вихованні та навчанні з боку держави?
У ПНПУ до цих вимог підійшли із своєрідним забарвленням: до існуючого навантаження у 8 навчальних годин на день було додано приблизно таку ж кількість навчання самостійного (тобто до семінарів, лекцій долучаються ще самостійна робота, реферати, індивідуально-дослідницькі завдання). Важко уявити навчальний день добросовісного студента, якщо написання одного семінару подекуди займає до трьох годин часу (а на історичному факультеті один семінар на день — це небачена розкіш). Віднедавна, до надобсягів роботи було додано екзамен, який за кредитно-модульною системою не є необхідним.
Виправдавши свої дії відсутністю вільних аудиторій, керівництво залишило кількість студентів у групах на рівні 20 чоловік. Варто уявити собі семінар, де кожна відповідь студента оцінюється у дорогоцінний бал, але далеко не кожен студент може його заробити, оскільки часу «пари» на опитування всіх не вистачає. В результаті — студенти йдуть до університету не здобувати знання, а накопичувати омріяні бали. Стара система балів (2–5) була відкинута і застосовувалася виключно тими, хто зумів утримати розсуд. Не сказавши слово хоч на одному з семінарів ви ризикуєте лишитися стипендії, або щонайменше нервових клітин. Щоб не заплутуватися в нюансах, зазначимо також «мінуси» - просте віднімання балів за будь-яку провину, регламентовану бажанням та настроєм керівництва.
Напис навпроти ПНПУ. Шовінізм вже давно став ознакою студентів історичного факультету.
Користування Інтернетом на історичному факультеті ПДПУ є взагалі утопічним – на потреби студентства виділено лише 2 (!!!) реально працюючих комп`ютери, дозвіл на користування якими оформлюється ледь не у трьох інстанціях (хоча студенти нерідко цей процес оминають). До того ж користування інтернет-джерелом ретроградами-викладачами розцінюється як акт варварства, який карається зниженням оцінки. Виходячи із такого стану речей, звісно, ліпше відкрити підручник 1930-х років (якими на 70% укомплектована бібліотека) і просто зробити його ксерокопію (даруйте, але шана одна).
Продовжуючи розмову про ПНПУ, варто зазначити, що один з корпусів на початку осені 2009 року був знеструмленим через аварійний стан електроустаткування. Як це позначилося на очах працюючих у ньому, відомо лише хабарникам–адміністрації. Парти початку ХХ століття вже давно вимагають заміни, стелі не витримують злив… А в цей час газета «Вікно», що виходить обмеженим тиражем на історичному факультеті, прославляє керівництво.
Будівля полтавського ВНЗ бачила царя, Гітлера, маршала Фон Бока, але так і не дочекалася достойного ремонту (ПДПУ під час осінніх злив 2009 року)
Реалізація основи сучасної освіти, що маскується під формулою «суб`єкт-суб`єктної взаємодії», в ПНПУ (як і в решті вишів), здебільшого дорівнює нулю. Отримавши владу над бальним наповненням оцінки кожного студента, викладачі нерідко забувають навіть правила такту (але ці випадки є поки поодинокими).
Здавалося, — звичайний стан речей. Але зрозуміймо — освіта — не завод, котрий виробляє гвинтики, які можна відізвати цілою партією у випадку конструктивних недоліків. Наукова сфера дає Полтаві спеціалістів, вона народжує нових громадян. Що ж дасть така наука — невідомо.