Доля друкованого «феніксу» полтавської журналістики

Йому вдалося успішно пройти всі бюрократичні перепони, які чинила влада щодо створення нових періодичних видань. 1 грудня 1902 року вийшов перший номер міської газети «Полтавскій вестникъ». Вона швидко набула популярності, широко висвітлювала різноманітні аспекти життя міста і губернії.

Іваненко очолював редакцію «Полтавского вестника» до 1907 року, потім змушений був залишити цю посаду у зв’язку з фінансовими ускладненнями. Пізніше разом з братом Яковом він засновує нову газету «Полтавскій голосъ». Вона виходила до 1915-го, а тоді у зв’язку з фінансовими негараздами, що виникли в період війни, припиняє своє існування.

Дмитро Олексійович працював у різних міських установах. Після революції і громадянської війни він обрав учительську стезю, викладав українську і російську літературу в трудовій школі. 1927 року вийшов на пенсію і переїхав жити в Харків, а потім у Київ до своєї дочки, відомої письменниці Оксани Іваненко. З початком Великої Вітчизняної війни разом з родиною дочки змушений був виїхати в евакуацію, там у Свердловську захворів і помер на 84 році життя.

Але заснована Іваненком газета «Полтавскій вестникъ» стала птахом-феніксом. Вже без нього вона виходила до 30 квітня 1917 року. Редакція пообіцяла читачам, що шукає кошти і незабаром сподівається відновити вихід. Та це вдалося зробити аж через... 73 роки.

14 листопада 1990 року полтавці знову отримали газету з такою ж назвою. Правда, то був уже орган міської ради. Своєю демократичною позицією, відстоюванням національних інтересів «Полтавський вісник» швидко здобув популярність жителів не лише міста, а й навколишніх сіл. Швидко зріс тираж газети, її вплив. Це викликало невдоволення тогочасної комуністичної влади. У період так званого ГКЧП, в серпні 1991-го, вона навіть мала намір закрити «Полтавський вісник». Але не встигла. Путч зазнав поразки, комуністична диктатура дійшла до свого повного краху. На руїнах радянської імперії постала незалежна Україна.

Колектив «Полтавського вісника» вбачав своє покликання в утвердженні української державності, розвитку демократичних засад місцевого самоврядування, широкій поінформованості полтавців, пропаганді кращих духовних традицій народу. І це знайшло розуміння земляків.

Тривалий час газета має найвищий в області тираж, зростає обсяг видання, поліпшилася поліграфічна якість, газета стала повноколірною.

Редакція нинішнього «Полтавського вісника» не претендує на єдинокровність з «Полтавским вестником» зразка 1902-1917 років. Між ними дуже велика часова перерва, різні політичні засади, які вони відстоювали і відстоюють. Але в «Полтавському віснику» в листопаді-грудні 2002 року широко відзначили 100-річчя виходу першого номера газети «Полтавскій вестникъ», приділили багато уваги його організатору Дмитру Іваненку.

За 20 останніх років редакторами видання були по черзі: Олександр Кулик, Павло Стороженко, Володимир Денисенко, Віталій Скобельський, Андрій Гончаренко.

За матеріалами газети «Полтавський вісник»

P.S. «Полтавщина» вітає колег-журналістів із ювілеєм. Бажаємо об’єктивних та цікавих статей і вдячних читачів.