«Полтавський вісник»: невеселі роздуми на тлі ювілею

За 30 років роботи у журналістиці Віталій Скобельський давно перестав дивуватися примхам влади та боятися будь-чого. 12 років відомий письменник-гуморист і журналіст Скобельський працює у «Полтавському віснику» на різних посадах. Останні півтора роки у хиткому кріслі виконуючого обов’язки редактора — Андрій Гончаренко. Наразі він у відпустці, тому поспілкуватися із ним «Полтавщині» не вдалося.

— Віталіє Вікторовичу, чому ваш нинішній шеф не позбувся цього «в. о.» за такий час?

Віталій Скобельський

— Звісно, це ненормальна ситуація, коли керівник знаходиться у такому «підвішеному» стані. Тут, як кажуть, і ворогові не побажаєш... Зате владі вигідно мати такий «статус» редактора, оскільки тоді на нього легше впливати. Бо, власне кажучи, у будь-який момент можна звільнити. Подібні спроби, до речі, траплялися й напередодні виборів. Читачі бачили на сторінках лише «вершину айсберга», але нині я вже можу говорити про те, які «війни» відбувалися довкола публікацій, які повсякчас нав’язувала редакції команда колишнього міського голови. Той же Гончаренко якось їхав у відрядження до Львова, а в цей час до редакції надійшла чергова «партія» компромату. Ми домовилися, що я почну «воювати» лише після того, як Андрій повідомить мені, що він уже сів у поїзд... І що ви думаєте? Його «дістали» телефоном навіть під Києвом, погрожували «зняти з поїзда», що «він повернеться до Полтави уже безробітним» і таке інше... В редакцію тоді приїздив навіть один із заступників міського голови, але ми весь час відстоювали позицію, що не можна втягувати редакцію, колектив у подібні «розборки». На жаль, в даному випадку колектив і справді є безправним, оскільки засновник газети — міська рада. Але я й тоді говорив начальству: «Ви ж кидаєте газету під танк! І якщо вас не оберуть, то «всіх собак» повісять на редакцію...». Так і вийшло...

— Наскільки я знаю, договір з редактором міська рада, як засновник, заключала лише на 1 рік. Чому?

— Так було не завжди. За часів Анатолія Кукоби сесія затверджувала редактора «Полтавського вісника» на всю каденцію міськради — і це логічно. Хоча й там бувало все... Так, свого часу розправилися з Олександром Куликом, не добув до «дембеля» й Павло Стороженко... Його «з’їли» якраз у період президентської кампанії 2004 року. До речі, Павло Сергійович цими днями заходив до мене і розповів про такий цікавий факт: коли нещодавно лікар подивився на його кардіограму, то вона виявилася кращою, ніж тоді, у 2004-му: «Ви стали здоровішим!» От що таке посада редактора!

За Андрія Матковського ввели в практику укладення контракту з редактором. Ніби, нормальна річ, але ж усього на два роки, а потім і взагалі на... 1 рік. Я ще тоді казав керівництву: «А чому не на місяць, не на один номер?» Розумієте, неможливо планувати роботу, розвивати видання, коли ти проводиш одну передплатну кампанію, а потім починаєш думати, що з тобою буде далі. Свого часу я був редактором газети з квітня 2007-го по квітень 2009-го. Але якби мені з самого початку пропонували контракт на один рік — я б не погодився.

Далі буде...

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»