24.08.2010 | 14:34

Патріотів на Полтавщині не менше, ніж на Галичині

Тарас Пустовіт Тарас Пустовіт | Фото: Анна Довгошей

Багато людей, які творили Незалежність України, сьогодні живуть у державі, про яку вони мріяли. Та вже для їхніх дітей події 20-річної давнини — історія. Щоб не забули її наступні покоління, свідчення про здобуття Незалежності нашої держави дбайливо зберігають працівники архівів

Напередодні Дня Незалежності України кореспондент «Полтавщини» поставив кілька запитань одному з таких хранителів історії — заступнику директора Державного архіву Полтавської області, заслуженому працівнику культури України Тарасу Пустовіту.

— Тарасе Павловичу, назвіть, будь-ласка, найбільш цікаві документи другої половини 1980-х початку 1990-х років, які зберігаються у держархіві і свідчать про процеси новітнього українського державотворення.

— Документи, що характеризують соціально-політичні процеси в області, зберігаються передовсім у фондах партійних та радянських установ, зокрема, у фонді Полтавського обкому КП України (Ф. п.—15). У другій половині 1980-х років до партійних структур продовжувала надходити уся інформація щодо соціально-політичної та економічної ситуації Полтавщини.

Як правило, така інформація надходила за підписом начальника (або в. о. начальника) Полтавського управління внутрішніх справ, в. о. прокурора області й стосувалася проведення заходів суспільно-політичного характеру, зокрема, участі представників неформальних організацій у виборчих кампаніях (1989-1990 років), заходах щодо пошанування пам’яті Симона Петлюри (1990 рік), підняття національного прапора у Кременчуці (1990 рік) та Полтаві (1991 рік), організації екологічних та протестних мітингів у Кременчуці (1988 рік), недопущення урочистей з нагоди відзначення річниць Полтавської катастрофи 1709 року (1989-1990 роки) та ін.

Незважаючи на певну упередженість, документи цього напряму є досить інформативними. Завдяки цим джерелам ми можемо точно вказати, що перші протестні мітинги в обласному центрі відбулися 26 червня та 24 липня 1988 року, в них взяло участь близько тисячі чоловік і їх організаторами виступили представники неформальної групи «Демократизація» та клубу «Рідне слово». На мітингах піднімалися питання, пов’язані з соціально-економічним розвитком міста, ненормальною екологічною ситуацією, недоліками работи у сферах обслуговування.

Аналіз офіційних документів свідчить, що наприкінці 1980-х органи місцевої влади і партійні структури перебували у деякій розгубленості, вони відставали від динаміки суспільно-політичних процесів, не встигали вирішувати нагальні проблеми, які немов ракові пухлини визрівали на місцях.

Інший цікавий комплекс джерел зберігається у фонді Полтавської організації Народного РУХу України (ф. — 9122). Це статути, ухвали, звернення, заяви, протоколи зборів, протоколи конференцій, протоколи крайової ради, резолюції мітингів, інформаційні бюлетні, листи, списки членів НРУ, витинки із часописів, світлини та ін. Цінність цих партійних документів незаперечна, оскільки вони дають не тільки фактичний матеріал, а й розуміння того, у яких історичних обставинах доводилося діяти представникам демократичних сил Полтавщини наприкінці 1980-х років.

Надзвичайно багато інформації про 1980-1990-ті нам дає періодика: як офіційна, так і демократична. Її треба вчитися читати, у тому числі і між рядків.

Думаю, що наступний рік, коли буде відзначатися 20-річчя проголошення Акту Незалежності України, спонукає архівістів і істориків більш грунтовно систематизувати усі наявні джерела цього періоду нашої модерної історії.

— Чи можете Ви назвати прізвища наших земляків, які найбільше послужилися справі становлення Незалежності України?

— Зробити це принаймні дуже складно. Таких людей тисячі, десятки тисяч. На моє глибоке переконання, патріотів на нашій Полтавщині аж ніяк не менше, ніж на Галичині. Полтавці брали активну участь у Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, підтримали державницькі намагання гетьмана Івана Мазепи, розбудовували Українську Народну Республіку. І все ж, серед багатьох достойників, назвав би такі прізвища: голови Директорії УНР Симона Петлюри, президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака, патріарха Київського і Всієї Русі-України Мстислава, правника Миколи Міхновського, правозахисниці Оксани Мешко, письменників Олеся Гончара, Петра Ротача та Василя Захарченка. На мою думку, ми недостатньо говоримо і пишемо про таких людей, а це робити вкрай потрібно, бо радянські стереотипи, на превеликий жаль, все ще переважають у нашому суспільстві.

— Що особисто для Вас значить Незалежність України?

— Особисто для мене це найважливіше і найдорожче свято. Бо фах моєї роботи дав можливість краще зрозуміти, що шлях нашого народу до державного самоствердження був тривалим і важким. Здійсненню мрій про священне право вільно порядкувати на своїй землі передували століття виснажливої боротьби, десятки тисяч патріотів поклали своє житя за соборну і вільну Україну. І якщо звернутися до нашого минулого, то у ньому можна віднайти не тільки приклади демократичного життя, а й цілі періоди активного державотворення: Київська Русь, Козаччина, УНР. Тож уважаю невігласами тих, хто говорить, що незалежність нам дісталася внаслідок якихось випадкових обставин.

— Над якими проблемами Ви працюєте сьогодні ?

— Упродовж останніх років зроблено кілька цікавих проектів, особливо у видавничій площині. Мені приємно працювати із полтавськими дослідниками Олександром Білоуськом, Володимиром Мокляком, Миколою Степаненком, Віталієм Ханком, Олександром Юренком, Олександром Супруненком. Розробляється немало проектів різних і цікавих, у тому числі енциклопедія Полтавщини «Полтавіка». Дуже хочеться робити грунтовні і конкретні, а головне потрібні справи. Уважаю, що архівіст, як і журналіст, має постійно тримати руку на пульсі часу.

Ганна КОЗЕЛЬСЬКА, «Полтавщина»

Суспільство