20.07.2016 | 18:47

Будівництво ринку для стихійних торговців біля Південного вокзалу практично стоїть на місці

Стихійна торгівля на площі Слави у Полтаві (травень 2016) Стихійна торгівля на площі Слави у Полтаві (травень 2016) | Фото: instagram.com/poltava_blog

Торгівля біля Південного вокзалу — чи не найбільший і найпроблемніший стихійний ринок у Полтаві. «Полтавщина» перевірила, чи відбуваються якісь зрушення у боротьбі з нею, і як проходить будівництво ринку для стихійних торговців.

«Полтавщина» вже неодноразово звертала увагу на тему стихійної торгівлі поруч Південного вокзалу. Переважно тут торгують продуктами, серед яких багато м’яса, сала, риби і молока, які повинні зберігатися у відповідних температурних і санітарних умовах. Але тут цього ніхто не дотримується.

5 років тому міліція наголошувала на тому, що вони не можуть самотужки боротися з таким явищем, і цим має опікуватися міська влада. Але з того часу «віз» так і не рушив з місця.

Раніше торговці з різноманітним крамом розміщалися у круглому сквері навпроти вокзалу, а після того, як комунальники вирішили посадити в ньому молоді дерева, продавці перемістилися на проїзджу частину навколо скверу.

Торгівля біля Південного вокзалу — це чи не найбільший і найпроблемніший стихійний ринок у Полтаві. Вона зачіпає відразу кілька проблем. По-перше, товари, які там продаються мають сумнівне походження і якість, зберігаються у несанітарних умовах. По-друге, ніхто не сплачує ринковий збір і податки. По-третє, самовільне «захоплення» значної частини проїжджої частини не сприяє зручностям і безепеці учасників дорожнього руху. Ну і, слід відзначити, що Південний вокзал, як і будь-який інший транспортний комплекс, є візитівкою міста, і це — перше, що бачать люди, які приїзджають до Полтави. Таке перше враження відображається на їх загальній уяві про місто і людей, які в ньому проживають.

Посеред дороги під відкритим сонцем продають м’ясо, по якому повзають мухи

Сьогодні ми вирішили на власні очі поглянути, що відбувається на площі Слави. На жаль, і досі нічого «славного» там не помітно. Розкладені торгові полиці стоять прямо посеред дороги. А от, поглянувши на товар, який пропонують покупцям, просто охопив жах. Якщо на овочі і фрукти ще можна якось закрити очі, то лотки з м’ясом і салом викликають просто таки страхітливе враження. Шматки свинини лежать у розпеченій сонцем духоті, вкриті табунами мух і ос, розкладені на не зовсім чистих полицях.

У перших же продавців просимо показати документи, які підтверджують санітарну якість продукції. Вони говорять, що немає у них таких документів. На прохання показати санітарну книжку, деякі відповідають, що не мають, дехто каже, звичайно, є, але вона вдома. Питаємо, а чому дома, якщо її потрібно мати на місці торгівлі, відповідають, а це стихійна торгівля, тут закони не діють. Підходимо до наступної точки — те ж саме.

У цей час, із-за нашої присутності, навколо наступних по ряду торгових полиць, де торгівлю ведуть особи азіатської зовнішності, розпочинається гамір. Якісь чоловіки вибігають з автівок, підбігають до продавців, щось їм кричать своєю мовою, і ті починають хутко звертати шматки мяса і сала прямо у ту тканину і поліетилен, на якій вони лежали. Підійшовши, запитуємо, що це вони продають на сонці та ще й без документів? Азіати відповідають, що вже нічого не продають, а саме збираються їхати додому.

Одна з продавчинь сама підійшла, і запитала, навіщо ми все це фотографуємо, що ми хочемо цим досягти? Сама ж пояснює, що «нічого це не дасть, цей ринок багато років є, і буде». Визнає, що він стихійний, незаконний, і апелює до міської влади. Каже, що цього б усього не було, якби для людей створили відповідні умови для торгівлі на ринку поруч. Запитуємо, а чому вони не йдуть на ринок, відповідає, що там немає місця. На зауваження про те, що вони продають м’ясо у спеку, без санітарних аналізів, і ним може будь-хто отруїтися, у тому числі діти, відповідає, що «все м’ясо нормальне, ніхто не отруїться, це тільки вчора родичі свиню зарізали».

Жінка також визнала, що ця торгівля не санкціонована, але побороти її неможливо. Бо це зручно пасажирам потягів, яким легко, вийшовши з потяга, придбати потрібні їм харчі прямо на місці. Згадала, що поліція намагалася прогнати їх, але продавці перекрили міст через Ворсклу, і відстояли своє «право». До речі, за дві години жоден автомобіль патрульної поліції до вокзалу так не приїхав. Поки ми розмовляли, азіати почали уповільнювати свої спроби зібратися і поїхати. М’ясо і сало звернули, але торгову точку складати не поспішали, спостергіючи, що буде далі.

За два місяці міська влада так і не побудувала ринок для стихійних торговців

У квітні міська влада заявляла, що розширить існуючий ринок додатковими місцями для стихійних торговців, ще й зробить їх безкоштовними. Ми вирішили перевірити, як ведуться відповідні роботи. Зайшовши на ринок, побачили, що там чимало магазинів, які продають м’ясо, сало і рибу. Продукція у них зберігається в холодильниках. Продавці показали відповідні документи, які підверджують якість товару, сказали, що регулярно сплачують всі податки. І все це — за сто метрів від стихійних торговців.

Порожні місця для торгівлі вже існуючого ринку Порожні місця для торгівлі вже існуючого ринку

На тому ж ринку передбачені і місця для торгівлі, кілька рядів яких були абсолютно порожніми. Згадалося щойно почуте «а там місця немає». А от поруч ринку, в парку за Будинком культури залізничників, дійсно почали будувати додаткову торгову площу, але там не було жодного будівельника, жодної одиниці техніки. Запитавши у продавців найближчих кіосків, чи ведуться тут якісь роботи, ті відповіли, що місяць назад почали завозити рештки старого асфальту, але процес «майже стоїть на місці».

Рештки старого асфальту Рештки старого асфальту

Покидаючи площу Славу, довелося проходити повз двох брудних п’яничок з запухшими очима — один грав на гармошці, а його подруга витанцьовувала, приспівуючи. Збирали в капелюха гроші. Мабуть, на оковиту. Все це на фоні лотків з м’ясом, вкритих мухами. Здалося, що ми ще зовсім не наближаємося до європейських стандартів, а якщо це і відбувається, то, на прикладі площі перед Південним вокзалом, абсолютно непомітно.

Віталій В’ЮН, «Полтавщина»

Суспільство