Боєць з Полтави про лікування у Литві: «Вони роблять все, щоб допомогти Україні»
Полтавський воїн АТО розповів про медицину у Литві
Полтавець Віктор Трофименко місяць перебував на реабілітації у Литовській Республіці. Ми розпитали його про відношення литовських лікарів до українських військових, медицину у Литві і про інтернетизацію лікарень.
— Вікторе, розкажи, будь ласка, про медицину у цій країні, де Ти перебував місяць.
— У лікарні тебе тримають 5-7-10 днів. У реабілітаційному центрі говорять, що ми тебе лікуємо, а не тримаємо. Потім — реабілітація, яка може тривати довго. Але не варто їх плутати: лікування і реабілітація — різні речі. Вона може тривати довго.
Обстежують ґрунтовно, уважно, пильно. Якісь намагання пацієнтів притягнути собі діагноз за вуха — абсолютно нівелюються. Після ретельних обстежень, вони роблять ґрунтовні висновки. Педантична робота лікарів. Використовують сучасне обладнання. Багатоступінчасті дослідження.
Вважаю так, половину часу в лікарні діагностують, потім призначають терапію, а далі — на реабілітацію. Іноді це може буде поетапно — лікування — реабілітація.
Там намагаються максимально робити так, щоб ти повернувся в суспільство адаптованою людиною, навіть якщо це стосується серйозних невиправних травм. Далі — реабілітація.
— Кого Ти побачив у якості пацієнтів у лікарні?
— В основному в лікарнях лежать літні люди — дідусі, бабусі. Люди з сезонними загострюваннями. Люди середнього і молодшого віку в лікарнях практично не лежать. Часто роблять профілактику — раз на рік-півтора проходять обстеження. Плюс зі страхової медицини — вона у Литві є, і державна, і недержавна. Прагматичний підхід до здоров’я перетинається з традиціями Католицької церкви. Тобто, Твоє тіло — та річ, яку потрібно берегти змолоду. Ти маєш слідкувати за своїм здоров’ям і будеш жити повноцінним і здоровим життям. Ти маєш бути обачним у плані шкідливих звичок. Зловживати алкоголем не для них. За весь час я бачив всього трьох пияків.
— Яке ставлення було у медичного персоналу? Що здивувало там?
— Лікарі і медсестри дуже уважно ставляться. Купа тривожних кнопок — натиснути і вони підійдуть у кімнату. В столичних лікарнях є доступ до інтернету, планшети над кожним лікарняним ліжком. Це була лікарня-клініка. Навчальні аудиторії, дуже гарна наукова школа. Литовські лікарі доволі педантичні в роботі. До нас вони в принципі дуже приязно ставились. В столиці вони переважно російськомовні.
— Якого віку?
— 45-50 років.
— Що вони говорять про ситуацію в Україні?
— Вони не розуміли про що йдеться. Чесно кажучи, у Литві не було нормального представлення новин, реальних, те, що твориться в Україні. Навіть ті, хто підтримують Україну, вони часто слухають російські канали, намагаючись для себе хоч щось зрозуміти. Яка каша в тих головах там твориться — зрозуміло.
— Скажи, звідки в них досвід реабілітації військових, якщо останні такі криваві події були в них в 1991 році?
— Все одно є загиблі і поранені в місіях литовці — Афганістан, Ірак. Литовські поліцейські й спецназівці навчають там місцевих.
— Останнім часом дуже сильна підтримка литовських волонтерів? Ти відчував її?
— Вони роблять все, щоб допомогти Україні: хтось десь копійку передасть, хто пакунок передає. Нам волонтери привозили їжу. Сама їжа була нормальною, кращою, ніж у наших лікарнях.
— А з пересічними людьми спілкувався там?
— Так, вони дивились на нас, як на прибульців. Тим більше, що ми добровільно пішли воювати. Ми пояснювали, що це — не громадянська війна, це абсолютно інша річ — війна гібридна — Росії проти України. Вони щиро бажали, щоб все закінчилось.
(далі буде)