13.10.2014 | 11:50

«Вуличний університет» у Полтаві руйнує стереотип: «студент мовчить, лектор говорить»

Вікторія Гончар-Федяшина Вікторія Гончар-Федяшина | Фото: Ілона Чорногор

Полтавці мають можливість черпати знання від практиків та знайомитися із цікавими особистостями завдяки проекту «Вуличний університет»

В Україні набирає популярності нова форма освіти — вуличний університет. Цей рух зародився в Санкт-Петербурзі у 2008 році, коли студентів Європейського університету за політичні погляди, які суперечили владі, хотіли позбавити права навчатися у його стінах. В знак протесту студентська молодь разом із викладачами вийшла на вулиці і почали проводити лекції там. В Україну це явище прийшло у 2010 році, ідею підхопив Сімферополь, згодом — Львів. Нещодавно нову форму освіти започаткували і в Полтаві на хвилі громадської активності. Вперше дві лекції вуличного університету пролунали на виставці сучасного мистецтва «Кадетаріум 2.0». Перша була присвячена збереженню історико-архітектурної спадщини. Заходи не обов’язково проводяться на вулиці, назва збереглася, але лекції відбуваються у різних затишних кафе.

Ми зустрілися із головою полтавського проекту «Вуличний університет» Вікторією Гончар-Федяшиною, щоб дізнатися більше про освіту за межами аудиторій. Сама Вікторія активно займається самоосвітою, відвідує різноманітні тренінги та семінари, реалізовує громадські проекти та виховує трирічного сина. Активістка закінчила Київський національний університет культури і мистецтва, вивчала туристичний бізнес. Зараз переконана, що знання, які здобула, могла отримати влаштувавшись на роботу в туристичну фірму. Не зважаючи на це, в подальшому мріє здобути другу освіту, стати соціальним дизайнером.

— Наступний ваш захід, після тих, що відбулися на «Кадетаріумі», присвячувався здоровому харчуванню.

— Так. Лекцію нам читало подружжя Віри і Володимира Кромських, які є фанатами здорового способу життя. На практикумах вони готували зелені коктейлі, розказали про їх користь.

— Як вам вдається залучати лекторів?

— Це безпосередньо мої особисті контакти, в Києві я займалася громадською діяльністю, контакти збереглися. Навіть якщо ми не знайомі з лектором, є соціальні мережі, в яких можна домовитися. Іноді не просто вирвати людину із насиченого життєвого графіку. Під час заходів ми збираємо кошти на розвиток проекту, щоб мати можливість придбати необхідні речі для його функціонування. Один народний депутат дає нам дошку і проектор для проведення лекцій. Протягом попередніх заходів ми зібрали певну суму коштів і профінансували приїзд Алли Морозової. Вона зібрала численну аудиторію, розповідала як можна дешево подорожувати світом, вони із подругою здійснили навколосвітню подорож.

— Остання лекція «Вуличного університету» стосувалася зеленої енергетики. Альтернативні види палива — тема дійсно актуальна в наш час.

— Цей тренінг проводив Максим Бабаєв, з яким я познайомилася на одному із тренінгів, що організовували у Полтаві Національний екологічний центр разом з УМКА (Українська молодіжна кліматична асоціація). Там він читав невеличку вступну лекцію, я підійшла до нього, ми обмінялися контактами.

— Хто може стати лектором у вашому проекті?

— Політика «Вуличного університету» така, що кожен, хто вважає себе компетентним в певній сфері і хоче поділитися цим досвідом, може прийти і прочитати лекцію в рамках «Вуличного університету».

— На неформальних лекціях, окрім знань, можна зав’язати ще й корисні знайомства.

— Так. Буквально на останню нашу лекцію приїхав чоловік із Опішні. Він доволі в роках, але горить бажанням побудувати альтернативні джерела енергії, щоб не бути залежними від електропостачання. Він взяв контакти у лектора, людей, які можуть допомогти в реалізації задуманого.

— У вас був попередній цикл проектів про кінорежисуру. Де знайшли спеціаліста в цій галузі?

— Ці лекції проводив Руслан Сімакін. Він режисер-самоучка. Дуже компетентний в цих питаннях, оскільки в нашому житті все ж таки важлива самоосвіта. Він говорив, що спілкуючись із професіоналами, які закінчили університет ім. Карпенка Карого та інші відомі вузи, вони робили йому компліменти, говорили: здається ми разом сиділи на курсі.

— Яких лекторів у подальшому побачать відвідувачі «Вуличного університету»?

— Хочемо вийти на Сергія Жадана.

— Ви вже говорили йому про це?

— Так. Ми через одну людину із ним спілкувалися. Хотіли його на «Кадетаріум» запросити, але він, на жаль, був у відрядженні за кордоном, але нашу ініціативу схвалив. Також хочемо Романа Скрипіна запросити, він приїздив на наше громадське ТВ. Хочеться, щоб він молоді прочитав лекції з медіа грамотності, про майбутнє українських ЗМІ, як він їх бачить. Він особистість досить колоритна, деякі канони, яких притримуються засоби масової інформації, він порушив. А чому він їх порушив? Мені б хотілося це почути від нього особисто.

— Ви, як колишня студентка, можете розказати чим неформальні лекції відрізняються від того формату, до якого ми звикли у вишах?

— По-перше, у вишах ми вивчаємо якісь фундаментальні науки, які є загальними, а ми охоплюємо інші сфери, які або не зачіпають в університетах, або якщо й зачіпають, то побічно. Взагалі знання швидко старіють, в цьому суть виникнення «Вуличних університетів». Ми запрошуємо лекторів, які несуть актуальні знання. Суть здобуття освіти в майбутньому, на мою думку та людей, які несуть передову думку, — людина має навчитися здобувати знання протягом усього життя, оскільки вони застарівають, швидко змінюються. Дорослим немає сенсу набивати голову знаннями, як ми це робили в школі, ми шукаємо те, що зараз актуально і потрібно. Коли я вийшла із університету, то зрозуміла, що знання, яких нас навчали, років на п’ять відстають від реалій, які зараз існують. Все це я могла здобути на практиці, пішовши працювати у туристичну фірму, хіба що пройти якісь курси менеджменту. І так на багатьох спеціальностях. Я, звичайно, не говорю про серйозні, наприклад, математика чи фізика.

— Які питання найчастіше ставлять ті, хто приходять до вас на лекції?

— Проблема нашої полтавської публіки в тому, що вона не завжди активна в своїх запитаннях. Я їх спонукаю до спілкування, але не всі це роблять. На останній лекції мені сподобалося, прийшли люди, які реально в цьому зацікавлені і вони навіть влаштовували дискусії, це було цікаво. Звичка із наших університетів, що говорить викладач, а студент мовчить, вона все ж таки спрацьовує. Я хочу вивести людей із цього стану, щоб вони теж брали активну участь у спілкуванні. Але у них доки що якась боязнь ще із школи закладена. Лекторам я ставлю задачу — побільше інтераткиву, питань слухачам, завдань.

— Можете описати ідеального лектора та студента?

— Ідеальний лектор — це людина, яка власним прикладом може показати, як чогось досягти. А ідеальний студент — це людина, яка буде ставити купу запитань, уподібнюватиметься лектору, намагатися зробити більше, ніж він.

— Ви проводили опитування слухачів на тему їхніх інтересів? Чим вони цікавляться?

— Так. Саме за їхніми інтересами ми і шукаємо лекторів. Багатьом цікава культура, як не дивно — спорт.

— Як можна провести лекцію по спорту?

— Дивіться, наша активістка Вікторія Кузьменко, велосипедистка, запропонувала провести лекцію для тих, хто не вміє їздити на велосипедах.

— Це практичні заняття.

— Так, практичні заняття на свіжому повітрі із екскурсією на велосипедах.

— Серед активістів «Вуличного університету» п’ять осіб. Розкажіть про них трішки.

— Ярослав Борута навчається на юриста в академії ім. Ярослава Мудрого. Має творчу натуру, займається у театрі, любить проводити КВК, займається журналістикою. У нас є Вікторія Кузьменко, здобуває дві освіти. Юлія Пашковська — фотограф-журналіст. Ксенія Лашенкова — студентка педуніверситету, здобуває освіту психолога. Владислав Галай займається технічними питаннями, теж студент педагогічного університету, грає на бандурі творчі хвилинки нам влаштовує. До речі, ми таку добру традицію ввели — між лекціями робимо технічну перерву на п’ятнадцять хвилин і запрошуємо музикантів, які грають для публіки. Для молодих музикантів — це можливість показати свій талант.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»

Культура і освіта