Сімейний лікар: «Люди недостатньо інформовані про туберкульоз»

У рамках проведення місячника боротьби з туберкульозом та Всесвітнього дня боротьби із захворюванням на туберкульоз (24 березня) журналісти полтавських ЗМІ поїхали у прес-тур лікувальними закладами району. Працівники мас-медіа пройшли маршрутом людей, яких вразила ця страшна недуга. Разом з ними цільові медичні заклади відвідали і головний лікар Полтавського обласного протитуберкульозного диспансеру Володимир Печериця та головний лікар Кременчуцького обласного диспансеру Юлія Сущенко та представники благодійної організації «Світло надії». Група пройшла маршрутом, який проходить кожен хворий на туберкульоз, а також побували у міжобласній протитуберкульозній лікарні на базі Кременчуцької виправної колонії № 69.

— Фінансування протитуберкульозних закладів здійснюється повністю за рахунок обласного бюджету, за кошти якого ми повністю забезпечені медикаментами першого та другого рівня. — повідомив Володимир Печериця. — Відповідно, кожен протитуберкульозний заклад має обласний статус. Курс триває 8-10 місяців, або 2-3 роки у випадку мультирезистентного туберкульозу, який виникає через порушення режиму лікування. Курс включає в себе інтенсивну та помірну фази. У радянські часи хворих упродовж усього курсу тримали на стаціонарі. Ми тепер намагаємось хворих, які йдуть на поправку або тих, у кого виявили хворобу на ранній стадії, лікувати в амбулаторному режимі. Водночас, прийом ліків все одно відбувається під контролем медпрацівника, який у разі необхідності готовий зустрітися у зручному для пацієнта місці та у зручний час. Таким чином ми виробляємо нову стратегію лікування.

Пункт перший: Центр первинної медико-санітарної допомоги

Першим пунктом призначення для журналістів став Центр первинної медико-санітарної допомоги, який створений на базі структурних підрозділів зі складу міської Автозаводської поліклініки та міських лікарень № 3 та № 4. До складу центру входять 9 амбулаторій загальної практики сімейної медицини. Протягом 2013 року у Центрі проведено 83 тисяч флюорографічних обстежень, в результаті виявлено 63 випадки захворювання.

— На сімейному лікарі лежить велика відповідальність вчасно направити пацієнта до фтізіатра. Наразі ми ще не повністю забезпечені необхідною кількістю таких спеціальність, але поступово їх кількість збільшується. Зараз у нас троє інтернів, — розповідає головний лікар Центру Любов Пономаренко.

Журналістам вдалося поспілкуватися з кременчужанином Миколою Михайлюком, який прийшов на прийом до лікаря. Він розповів, що звернувся за допомогою через нежить, підвищену температуру та кашель.

— Про туберкульоз знаю досить мало, бо ця проблема ніколи особисто мене не торкалась. Тепер, якщо буде необхідність, дізнаюсь про цю хворобу більше, — говорить чоловік.

Сергій Чемерис

— Останнім часом люди стали більш відповідально ставитись до свого здоров’я — менше займаються самолікуванням, регулярно проходять флюорографію. Проте я вважаю, що населення все ще недостатньо інформуються про туберкульоз, треба більше висвітлювати цю проблему, — додав сімейний лікар Сергій Чемерис.

На прийомі у лікаря

Пункт другий: Кабінет «Довіри»

Наступним пунктом учасників туру став кабінет «Довіра», де людям з діагнозом «туберкульоз» та ВІЛ-позитивним допомагають адекватно сприйняти ситуацію та не впасти духом. Його відкрили у 2006 році за сприяння благодійної організації «Світло надії». Відповідала на питання журналістів завідуюча кабінетом Наталія Холодюк.

— У кабінеті працює невеликий колектив — крім мене, ще є дві медсестри, психолог. Кабінет працює з 2006 року, а за спияння благодійної організації «Світло надії» у ньому зробили ремонт минулоріч і тепер є необхідні умови: кімната для збереження АРВ-препаратів, які приймають люди із ВІЛ-статусо) і необхідна кількість місця для конфіденційної роботи із клієнтом. Перш за все це зроблено з метою децентралізації АРВ-лікування: людині не потрібно їздити до Полтави, є прив’язка до місця проживання, так краще замотивувати клієнта, також це развантаження роботи самого Центру СНІДу у Полтаві. Також сюди на сайт АРВ-терапії (у кабінет «Довіри») звертються люди із поєднаною патологією: ВІЛ та туберкульоз. Таких вже 10. Завдяки нашій роботі кількість виявлених хворих збільшилось у три рази, а смертність — зменшилась у три рази.

Як прокоментував представник «Світло надії» Роман Дрозд, надавати допомогу часто доводиться досить специфічному контингенту.
— Велика кількість хворих на туберкульоз є людьми, деякою мірою дезадаптовані у соціумі — без постійного місця проживання, наркозалежні, люди, які щойно вийшли з місць позбавлення волі. Не всі з них достатньо вмотивовані лікуватися — наприклад, кажуть «навіщо лікуватись, якщо мені жити ніде». Ми їм пояснюємо, що не вирішивши проблем зі здоров’ям, не можна вирішити інших проблем. Основна мета БО «Світло надії» — це соціальний супровід, мотивація людей ставати на облік, звертатися до лікаря. Це може відбуватися у формі спілкування, видачі мотиваційних наборів, сприяння у працевлаштуванні, відновленні документів, родинних зв’язків, тощо. Декого ми направляємо до Центру адаптації, де вони можуть тимчасово жити.

Ірина

Нам вдалося поспілкуватися з однією з пацієнток закладу 38-річною Іриною, яка розповіла свою історію.

— До лікарні мене привезла «швидка»: було дуже погано, висока температура, усе боліло, було важко дихати. Два місяці пробула на стаціонарі, потім перейшла на амбулаторну форму — у мене маленька дитина, не можу надовго їхати з дому. Вона, до речі, зараз стоїть на обліку у дитячому відділенні. Щодня о 17:00 я зустрічаюсь з лікарем на зупинці транспорту, і п’ю пігулки — порушувати режим не можна. Також раз на два тижні ми отримуємо додатковий пайок — крупи, цукор, консерви. Я не виділяю збудників хвороби і не можу нікого заразити, та на всяк випадок дитину не цілую, і намагаюсь не бути довго поруч з нею. В усьому іншому я виконую свої материнські обов’язки, — розповіла Ірина.

Продовження читайте у наступних публікаціях

Богдан АНДРЄЄВ, «Полтавщина»