Найвідвідуванішому музею історії Полтавської битви заважає політизація

З нагоди нещодавньої 304-річниці з дня Полтавської битви «Полтавщина» зустрілася із директором музею історії Полтавської битви Наталією Білан.

— Хотілося б почати зі статистики, — говорить Наталія Володимирівна. — Наш музей — найвідвідуваніший у Полтаві. Щороку нас відвідує 50 тисяч туристів, серед них іноземців більше, ніж в інших музеях. У зв’язку із цим ми змушені орієнтуватися на іноземних туристів та групи. Зараз ми надаємо послуги українською, російською, англійською, німецькою, французькою мовами, наразі опановуємо шведську. У 2012 році у нас з’явилася послуга аудіогід. Іноземцям проведуть екскурсії 6 мовами: до вже перелічених — це ще й польська мова. Активно залучаємо молодь, адже якщо екскурсію проводить молода та розумна людина, то туристи її сприймають позитивно.

— Окрім музейної роботи туристів можна долучатися завдяки заходам поза межами закладу.

— Так, тому починаючи з 300-річчя Полтавської битви, тобто з 2009 року, ми намагаємося відзначати річниці у нестандартному форматі, організовуємо містечко майстрів, запрошуємо різноманітні клуби військово-історичної реконструкції. При цьому ми повинні притримуватися виваженої позиції, щоб не зачепити рани кількох націй. Також не погано було, якби від цієї історичної події прибрали політику, яка тільки заважає. Через політизацію багато проектів так і не були втілені у життя.

— Наталіє Володимирівно, чи відреагував хтось на ваше прохання пожертвувати кошти на відновлення пам’ятника Шведам від шведів, який понівечили вандали?

— Ні, після вашої публікації, ніхто не звернувся. Мені здається, що це проблема суспільства, вірніше — моралі у суспільстві. І їй мінімум сто років. Поясню. У 1911 році до Полтави приїхала шведська делегація, члени якої після оглядин просили Івана Павловського, засновника музею, приділити більше уваги цьому пам’ятнику. А сам обеліск встановили у 1909 році, тобто минуло тільки два роки, а споруда вже потребувала додаткової уваги.

— А крадіжки бордюрних каменів? Чим все завершилося?

— Нічим не завершилося. Міліція відповіла, що грабіжників не знайшла, тож і спитати ні з кого. Взагалі у нас територія разом з охороною зоною — 771,5 га, тому важко попередити ті ж акти вандалізму.

— Туристів більше влітку, а чим займається колектив взимку?

— Роботи насправді багато. Займаємося паспортизацією предметів колекції. Це фотографування, опис і т.і. Ми повинні знати все про кожну дрібничку із нашої колекції. Всього експонатів 339. Музей кілька разів грабували, тому зараз маємо далеко не все, що було. Але перлини із колекції Павловського й досі у нас. І звичайно ми перманентно проводимо реставрацію, хоча на це потрібні великі кошти.

— Ми вияснили, що пересічні полтавці досить байдуже поставилися до пропозиції допомогти у реставрації пам’ятника шведам. А взагалі — меценати є?

— Ми плідно співпрацюємо із нафтогазовою компанією та алмазним заводом. Це вже стало традицією, тому ми дуже вдячні нашим меценатам, адже їхня допомога йде саме на розвиток музею.

— А що це за державні прапори перед входом?

— Це прапори учасників Північної війни та тих країн, на території яких відбувалися військові дії. Зараз їх 8, але плануємо розширити до 14.

— І все-таки, як можна «монетизувати» музей, хоча можливо це й не зовсім вдале слово. Одна справа, коли сюди приїжджає школяр, наприклад, з Котельві, інша — турист, який не проти залишити тут гроші, які в нього є.

— Дитячий квиток коштує 5 грн., дорослий — 10, група — 40 грн. Ми формуємо і дитячі групи, для дорослих є інтерактивні програми. До речі, наші гіди, як ви помітили, одягнені у національні костюми кількох країн, це також приваблює. Для студентських груп — висвітлюємо тему великого кохання на тлі Північної війни. Проводимо й екскурсії у театральних, тематичних костюмах, які завершуються фаєр-шоу. Долучалися й до акції «Ніч в музеї». Водимо туристів й по місту. Все це, звичайно, коштує дорожче. Звісно, хотілося б можливо трохи розширити нашу географію, облаштувати якісь нові маршрути, але це поки що в планах.

Довідково. Один з перших стаціонарних музеїв Полтави — Музей історії Полтавської битви (27.06.1709), відкритий у червні 1909 за ініціативою відомого краєзнавця І.Павловського з нагоди 200-річного ювілею баталії. У роки громадянської війни після кількох пограбувань музей тимчасово припиняє свою діяльність. Відновлює її 23 вересня 1950 в будівлі колишнього військового госпіталю ветеранів останньої російсько-турецької війни 70-х років XIX століття.

У 1981 році музей і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, оголошені Державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви» загальною площею 771,5 га. На території компактного музейного містечка знаходяться: Братська могила загиблих російських солдатів (1709 — поч. XX ст.), Пам’ятник Петру I (А. Адамсон, 1915), Сампсоніївська церква (1856-1907) та інші об’єкти.

Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» єдиний серед історико-культурних заповідників України включено до складу міжнародної асоціації військово-історичних музеїв світу (LAIM AM), що діють під егідою ЮНЕСКО. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року за № 1761 Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» оголошений об’єктом культурної спадщини національного значення та внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»