Бути чи не бути районним радам у Полтаві

Продовжуючи інтерв’ю із керівником Київської райради Полтави Віктором Човновим, ми зупинилися на питаннях доцільності існування таких рад в обласному центрі.

— Ви очолювали раду у різні часи, коли мали різні ж повноваження. Тож коли працювалося краще?

— Не можна говорити однозначно. Дійсно, до 2011 року наш бюджет складався із дотацій і власних надходжень. Останні надходили у вигляді плати за землю, ринкового збору та адмінштрафів. Від промислових підприємств прибутку не було. Якщо виходило перевиконання плану по власним доходам, то відповідно направляли ці кошти до видаткової та прибуткової частин бюджету.

— Можете навести приклад цільового призначення додаткових надходжень?

— Наприклад, це ремонт пам’ятника Зигіну, коли він став навіть краще, ніж був на момент свого відкриття. Це облаштування могили Скліфосовського. Також Київський район — єдиний, де є дві новорічні ялинки, витрачали й на це. Потім ми традиційно проводимо дитячо-юнацький фестиваль «Веселкова доля». Останній раз ми провели його на сцені «Листопаду», де свої таланти продемонстрували 500 учасників. Це була реальна допомога дітям проявити себе. Але з першого січня цього року сфера освіти стала централізованою і цього управлінь у нас уже немає. До речі, скоротили і 9 працівників з адмінапарату, хоча роботи менше тне стало.

— Якщо просто, то яка у вас робота?

— Щоб було зрозуміло, я назву одну цифру. За рік до нас надходить 5 тисяч звернень від громадян. Сюди входять і особисті прийоми. Якщо ради скоротити, як це зробили у Києві, Харкові, Сумах, Черкасах та інших містах, то з трьох районів до міськради прийдуть додатково 15 тисяч людей. У нас же працюють паспортисти і бухгалтери ЖЕО№ 2.  Я навіть побоювався, що будуть черги, але вони періодичні, зранку, а так справляємось — приймаємо по 200-300 людей в день. І це добре, що багато проблем вирішується тут, на місці, а не виносяться на рівень міста. Також потрібно сказати, що до 85% нашого дотаційного бюджету складає соціальний захист. До речі, на утримання адмінапарату йде 7%. Управління праці і територіальний центр (це окрема структура) надають послуги для пільговиків, тим, хто має право на субсидії, одиноким людям (останніх 80). Також у нас працює служба у справах дітей, ми опікуємося дітьми-сиротами та позбавленими батьківського піклування. Це 18 тисяч дітей, із них 9,5 тис. — школярів. Тут, на місці, іноді потрібно оперативно позбавити батьківських прав, бо умови життя несуть дитини загрозу. Це великий і відповідальний об’єм роботи.

— Як вважаєте, чому в Україні виникло само питання ліквідації районних у містах рад?

— Не від гарного життя. Я вище говорив, що ми мали власні надходження. Але перевиконання плану по цій статті було не завжди. А як тоді спланувати роботу? А зараз, в принципі, працюється комфортніше. Ми отримали змогу оперативно складати наші плани і виносити їх на розгляд міської влади. В цьому році, наприклад, ми оперативно закупили газонокосарки, паливно-мастильні матеріали — і результати, погодьтеся, видно. Якщо я вже згадав про це, то назву і нашу співпрацю із центрами зайнятості. Щомісяця нам направляють від 15 до 20 чоловік для виконання громадських оплачуваних робіт. Плюс 5-6 чоловік з мотокосами. Обов’язково співпрацюємо із комунальними підприємствами, часто збираємо штаби. Територіально така робота вкрай важлива.

— Наостанок представте свій район у двох сухих цифрах: площа та кількість населення.

— На майже 55 кв. км. проживають 110 тисяч чоловік, це третя частина міста.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»