Полтавці очищують душу

Сьогодні у полтавських церквах людей особливо багато. Священики зазначають: на свята до храму приходить більше полтавців, ніж це буває у будні дні. Але цьому служителі тільки радіють: значить, більше людей прагне очистити свою душу.

Перед входом до церкви люди хрестяться: жінки, чоловіки, люди похилого віку... Бабусі показують приклад онукам та прямо коло храму вчать дітей віри і християнським традиціям. Дами одягають хустки, чоловіки пропускають жінок уперед. У церкві починається молитва.

Священик починає службу. Хор співає великодні пісні про воскресіння Ісуса і про те, яка це радість, адже «Спаситель миру гріх забрав та нам прощення дав». Полтавці моляться. Те, як це відбувається, описувати не будемо. Тому що молитва — це тільки між Богом та людиною. А третій зайвий. І про щирість звернення у молитві ні людям, ні Ісусу розповідати не треба: на те люди є люди, що про чуже особисте їм знати не треба, а Бог є Бог — і усе знає Сам.

Тих, хто виходить зі служби до її завершення, питаємо: навіщо прийшли до церкви. Віктор та Олександра — очистити душу. Говорять, гріхів багато, ось і прийшли просити у Бога прощення. Пані Світлана — частий прихожанин до церкви. Служіння відвідує щонеділі. За її словами, про душу потрібно дбати як не щогодини, то щодня — точно: «причісувати її, робити охайнішою, аби не бути духовним кошлатим страховиськом». А Олексій прийшов до церкви вперше за два останніх роки. Вийшовши з храму чоловік ділиться з «Полтавщиною»: на душі полегшало. Чоловік запевняє: тепер ходитиме до церкви частіше, бо «хоча він за два роки згадав про Бога лише кілька разів, Той постійно допомагав йому, оберігав та не переставав любити».

Познайомилися біля церкви ми і з полтавцями, які просять милостиню. На запитання, чи були ті на служінні, відповідають по-різному: хто був, хто не був. Про те, чому не зайшли до храму, багато не говорять: так склалося, і все. Проте додають: душу очищують регулярно. За словами, тих, хто просить біля храму, аби отримати Боже прощення, моляться часто. А на Великдень — з особливим старанням. 22-річна Маргарита також. Дівчина на 8 місяці вагітності. Біля церкви просить милостиню на ряду з усіма. Проте сидить окремо. Чому, не розповідає. У руці гривня та зображення святого. Поряд снують люди. Рита говорить, що до церкви ходить часто спокутувати свої гріхи. Ось тільки рішучості залишити усе лихе їй не вистачає. Поки спілкуємось з дівчиною, до розмови прислухаються і перехожі. Деякі зупиняються, роблять вигляд, що щось шукають у сумках та пакетах або роздивляються тюльпани, які ще не розпустилися. Паралельно спрямовують погляди на Риту. Як саме, традиційно не вказуємо. Бо, за християнським віросповіданням, ставлення до ближнього —тільки між Богом та людиною. Що читається на виразах обличчя, направлених на Риту, знову не описуватимемо. Бо... ви зрозуміли. Втім, і погляди були різні... Проте тільки одна полтавка підійшла і дала майбутній мамі кілька бутербродів, цукерок та печива. А ми попрощалися і, йдучи до редакції, собі подумали: «А очищення душі — це молитва чи молитва і дії...»

[Відео було видалено]

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»