Полтавський письменник переклав Пушкіна з «бранню»

— У попередній публікації ми говорили про вашу працю «Речі бранні». Давайте тепер перейдемо до ваших віршів. Як щодо лірики? Про що пишете?

— Остання моя видана книжка — невеличка збірка «Нотатки лірника». Сюди увійшли вірші, написані з 2005 по 2009 роки. Вони написані на четвертому десятку літ. А писати я почав років 10 тому. До речі, щодо поезії: вірші не пишуться, вірші приходять.

— Як я знаю, у вас є два переклади віршів Олександра Пушкіна «С тобою древле, о Всесильный...» та «От всенощной вечор идя домой...». Наскільки мені відомо, ця подія стала досить резонансною, навіть з огляду на те, що у творі є слова, що на слух сприймаються, як матірні. То чи не самовпевнено ви вчинили, перекладаючи класика, та ще й у такому ракурсі?

— Хочу підкреслити: це лише спроби перекладу. Тут я переклав рядок в рядок, рима в риму, зберігаючи ритм і зміст. А саме за цих обставин лише і залишається відчуття різниці ментальностей між українцями та росіянами. У Пушкіна також є дивні три крапки: «В чужой...соломинку ты видишь, А у себя не видишь и бревна».

Переклад Пушкіна (збільшити)

— Як вважаєте, взагалі, чи є серед вашого доробку твори, достойні, аби їх вивчали у школі?

— Я взагалі не люблю, коли зубрять. Не люблю і коли усі вчать одне й те ж, особливо, якщо твори не подобаються. Як на мене, вчити треба ті вірші, які хочеш, окрім деяких, справді, глибоко характерних для нашого народу. Наприклад, «Заповіт» чи «Реве та стогне...», адже вони невід’ємно пов’язані з українською ментальністю. Наприклад, Пушкіна, якого ми вчили у школі, я не люблю. Люблю його іншого, ту саму «Телегу жизни»: «С утра садимся мы в телегу; Мы рады голову сломать И, презирая лень и негу, Кричим: пошел!...» А з мого доробку, що таке можна показати дітям (усміхається. — Авт)? Наприклад, цей:

Манівцями блукаю,
Довіряючи серце тривозі,
Та для чогось живу,
Доки час у цім світі мине.

І загублена доля моя
Десь колись при дорозі
У якихось світах,
Може, також шукає мене.

Я не кажу, що його треба обов’язково поставити у програму, ні. Не кажу, що на нього треба щось поміняти. Проте, якщо подобається, можна.

Ростислав Шевченко

— Якби зараз був кінець світу, своєю літературною спадщиною, яка залишиться, задоволені? (Тільки не питайте, хто її читатиме!)

— Ні. Багато є чого недореалізованого. Багато не виписано, не доведено «до ума».

— Ернест Хемінгуей сказав: «Що заважає письменнику? Випивка, жінки, гроші і честолюбство. А також відсутність випивки, жінок, грошей і честолюбства». З другою фразою погоджуєтесь? Що заважає вам?

— Скажу тільки одне: завжди шукаємо ту жінку, яка б нас чула і розуміла. А коли її поруч немає, це — проблематично.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»