22.08.2011 | 13:32

Росіяни не довіряють полтавським коровам із приватних садиб

Росіяни не довіряють полтавським коровам із приватних садиб Росіяни не довіряють полтавським коровам із приватних садиб | Фото: odintsovo.info

Про це та інші «молочні питання» нам розповів керівник Асоціації «Полтавамолоко» Сергій Зінченко

— Світова тенденція — брати молоко від крупних виробників. В Європі немає такого поняття, як одна чи дві корови на подвір’ї. В європейській практиці на цьому ринку в основному працюють фермери. За кордоном — це підприємці із 10-15 коровами, адже на таку кількість вигідно тримати доїльний апарат, холодильну установку.

До речі, європейці ручне доїння не допускають взагалі — воно погіршує якість молока. У нас цей принцип починають активно використовувати. Наприклад, підприємство Тетяни Корост «Маяк» у Котельві. Там молоко зовсім не контактує з навколишнім середовищем, а від корів йде по молокопроводу відразу до холодильних камер, з яких його забирають на подальшу переробку.

Загалом гірше, ніж в Україні, молока немає. Дивіться, у нас допускається бактеріологічна забрудненість сировини 500 тисяч на 1 куб. см, а в Європі цей показник — 100 тисяч! Крім того, ми женемося за жиром, а захід — за білком. Так, жирність молока екстра-класу в нас у нормі 4,2%, в Європі — 3,4%. При цьому білку в ньому 3%, а за кордоном має бути 3,4-3,7%.

Крім того, у країнах Європи і США немає ніякої пастеризації-стерилізації. Адже це здорожує продукцію і позбавляє її корисних речовин. А нам без цих процедур не обійтися — трапляється молоко, де бактеріологічна забрудненість складає мільйони мікроорганізмів в 1 куб. см!

— Тобто наше молоко і, відповідно, продукція із нього неконкурентоспроможні в Європі?

— Це перший момент. Другий полягає у тому, що за західним кордоном нашої держави інша культура споживання молокопродуктів. Там зовсім інші тверді сири і таке інше. Тому продукція молокопереробних підприємств на Полтавщині підходить нам, росіянам і мешканцям Казахстану. Білоруси молочною продукцією забезпечують себе самі.

— А чому росіяни не можуть себе забезпечити на 100%, як білоруси? У них такий потенціал.

— От, розумієте, попри не надто задовільну якість сировини, чомусь не всі російські підприємства можуть досягти нашої якості молокопродуктів — можливо, все-таки справа не лише у виробництві, а й в землі, пасовищах, худобі... З іншого боку, в Україні ніколи не буде справжнього сиру «Швейцарський», тому що для його виготовлення потрібно молоко від корів, які пасуться на альпійських луках. Мабуть, цю ситуацію можна порівняти із вирощуванням персиків — в Криму вони кращі, ніж у нас можуть вирости, еге ж?

— Для того, щоб покращити якість молока, селяни додають до нього різні неприємні домішки, сечу тварин, наприклад. Як Асоціація із ним бореться?

— Наполягаємо на посиленні ветеринарного контролю. Сьогодні в селах є приймальні пункти, де сировину оцінюють: вагу, запах, щільність і таке інше. Щоб підвищити останню, приміром, додають сіль. Ще, бувало, господарське мило, пральні порошки... Антибіотики, щоб воно не скисало. Про бактеріологічну забрудненість внаслідок ручного доїння я вже казав. Власне, знаючи всі ці моменти, Російська Федерація продукти із молока населення купляти і не хоче.

— Не боїтеся залежності від російського ринку? Це ж питання політичне, у нинішніх стосунках з сусідами.

— «Молочна війна» 6 років тому призвела до падіння об’ємів виробництва, зміни асортименту. У нас склади були забиті готовою продукцією... Так, це політика.

Анна ДОВГОШЕЙ, «Полтавщина»

Економіка і бізнес