Полтавська битва: перебіг російської перемоги та шведської катастрофи

27 червня розпочалася битва, що стала для одних символом трагедії, для інших — символом військової вдачі. Поранений напередодні в ногу Карл ХІІ (головний «символ» шведської армії, що був для солдатів не тільки справжнім батьком, але і своєрідним божеством) прямої участі у битві взяти не зміг. До речі, фатальне поранення, за деякими даними, наніс шведському королю козак. Взагалі, козацтво, що мало на озброєнні штуцери, активно використовувалося для розвід-операцій. Постріл із нарізної гвинтівки-штуцера був влучніший, аніж постріл із армійського мушкета чи фузії.

Втрачаючи свідомість, Карл ХІІ передає командування фельдмаршалу Реншільду, який о 5-й годині ранку під прикриттям ранкового туману розпочинає штурм лінії редутів. Вперед виривається шведська легка кіннота. Успішно прорвавшись до третього редуту, кіннотники все ж закріпитись в них не можуть. На поміч росіяни висилають драгунів, які відтісняють кінноту шведів, проте наштовхуються на атакуючих шведських мушкетерів. Два перші редути шведи знову беруть штурмом. Оборонців вирізають без жалю...

Кінний штурм редутів: прорватися вдалося, закріпитися — ні

На одній із карт шведського генштабу позначено, що невелика кількість козаків у цей час із окремими штурмовими загонами шведів прагне здобути третій редут. Відзначимо, що шведи захопили редути недобудовані, які чинити повноцінний опір не могли, навіть попри наявність гармат. Штурмові загони шведів швидко змішуються і заважають одне одному. Перед початком битви мушкетерів було розташовано у шаховому порядку із іншими родами військ. Звідси — низька потужність залпу їхніх рушниць.

Шведський генерал Левенгаупт, що сміливо відтіснив російську кінноту з флангів редутів, зумів упритул наблизитись до російського табору. Проте його військ для штурму було мало. Угрупування, що поки діяло найкраще, отримує наказ відійти до Будищанського лісу, куди підходить і решта шведських сил.

Спроба обійти лінію редутів зазнає краху: зі сходу — болота і Ворскла, на заході — російські війська. Загін, що потрапив у пастку, панічно відступає в сторону Полтави до шведського табору.

Російські драгуни — легка кавалерія — не тонули у заболочених низинах. Драгуни, до того ж, коло позицій шведів спішувались, ведучи далі бій у пішому строєві.

Сьогодні від Будищанського лісу мало що лишилось. А саме звідси почався останній наступ шведів. Після нього — тільки сум поразки...

«Час лікує рани». Як довго нам до зцілення ран своїх, українських?

Отримавши трохи часу перегрупуватись, шведи вишиковуються у бойовий порядок — лінію, вважаючи, що вишкіл типового на той час лінійного бою дасть їм певну перевагу. Проте не варто забувати, що частина солдат вже побувала на штурмові редутів, частина — тільки-но з російської пастки. До деморалізованої армії надходить звістка — табір на березі Ворскли от-от здобудуть росіяни: відступати нікуди.

Російська лінія солдатів була на 400 метрів довша за шведську. Зі сторони табору, до якого росіяни стоять спиною, на шведів націлені кілька десятків гармат, заряджених дрібними кулями — картеччю. Чергова атака розпочинається із відчайдушної спроби шведських драгун і рейтарів штурмувати фланг російської лінії. Дві армії йдуть на зближення, лунають постріли.

Російські гармати б`ють з 200 метрів картеччю, просто викошуючи шведські лави. Навіть ті шведи, які доходять до російської лінії, вже мало спроможні вести бій: бракне сил, пороху та бойового духу. Шведська піхота на правому фланзі відтісняє росіян до табору, проте зліва шведів зім`яли російські драгуни. В результаті почалася паніка — те, чого боїться кожен полководець.

Схема Полтавської битви | Джерело: www.planet-x.net.ua

Саме так об 11-й годині ранку битва завершилась. Частина відступаючих шведів натрапила на хана Аюку, що тільки-но підійшов до Полтави. Розправившись із відступаючими, калмики, які у російській армії вважалися солдатами не першого сорту, ще майже тиждень будуть розшукувати та добивати поранених шведів на полі битви та по оточуючих лісах. Згідно 5-го пункту капітуляції, яку прийняв Левенгаупт коло Переволочної фортеці на Дніпрі, всі козаки, які підтримали шведське військо, мали бути видані на розправу.

На цьому головна битва, що і стала символом нашого міста, завершилась. Водночас, після братань колишніх ворогів — шведів та росіян, братання українців як з першими, так і з другими, допоки лишилося черговим міфом, у який прагнуть вірити одні, і готові з піною на вустах заперечувати інші.

P.S. На пам`ятній арці коло музею Полтавської битви викарбовано трьома мовами слова: «Час лікує рани». Можливо й наші, вже суто українські рани, він колись загоїть, і ця битва стане лише фактом історії, а не приводом для святкувань чи смути.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»