Persona grata: рок-гурт «City Fires»

[Відео було видалено]

ВЕД: Вітаю! Ви слухаєте радіо «Ваша хвиля», перед мікрофоном Дмитро Канюка. В ефірі — «Персона грата» — спільний проект рідного радіо та інтернет-видання «Полтавщина». Сьогодні нашими гостями є група «City Fires», а точніше, її учасники — барабанщик Андрій Андрущенко, вокалістка і басистка Катя Тараненко. Вітаю!

АНДРІЙ: Доброго дня!

КАТЯ: Доброго дня всім!

ВЕД: Сьогодні будемо з вами говорити про сучасну українську музику, життя і творчість молодих українських колективів, і, звісно, про ваш колектив. А почнемо, зі знайомства. Коли було створено ваш колектив і за чиєї ініціативи?

КАТЯ: Скажімо так, що офіційною датою ми вважаємо вересень 2010 р., хоча задум був про створення гурту ще в 2007 р. Я познайомилася із нашим теперішнім вокалістом, гітаристом та автором пісень, його звати Слава. Ми проживаємо в одному мікрорайоні (на Огнівці) і якось випадково зустрілися. Вони грали, як завжди, в традиціях вітчизняної рок-музики, на лавочці під під’їздом, співали багато каверів на різноманітних виконавців: на вітчизняних, російських, зарубіжних. Мені стало цікаво, оскільки я також цікавилась такою музикою, грала на гітарі в музичній школі, та якось приєдналась до цієї компанії. Потім виникла ідея: ти співаєш, давай з нами, ти граєш — давай з нами, а пізніше мріяли створити гурт і чомусь відразу вибрали мені позицію бас-гітариста, я не знаю чому — просто назначили. Довго ми крутилися в такому колі: тобто, просто друзям грали. І випадково в 2010 р. з однокласником зустрілась. Він нам порекомендував: чому б вам не спробувати з барабанщиком? Ми, звісно, тільки «за» були. От перша репетиція з барабанщицею, Лєра її звали, відбулася якраз в 2010 р. З того й почали.

ВЕД: Тобто був такий напівдівчачий колектив, я так розумію?

КАТЯ: Була чітко половина: 2 хлопці 2 дівчини.

ВЕД: А сьогодні ти одна залишилася?

КАТЯ: Залишилась одна, я не знаю, чи на жаль, чи не на жаль. Коли до нас приєднався Андрій, у нас змінився стиль, ми стали трішки більш тяжовими. Особисто для нас стали більш цікавішими. Дивилися записи з раніших, і дивимося з теперішніх концертів — різниця є. Для нас набагато краще звук і все інше.

ВЕД: Як ви називаєте стиль, в якому граєте?

КАТЯ: Раніше вважали, що це в нас має бути якийсь мелодик-рок, але колись у нас був просто клавішник і тоді, дійсно, звучало і було схоже на мелодичну музику. Зараз я не можу стверджувати, що це вже мелодик, тому що з’явилась альтернатива, мабуть.

АНДРІЙ: Можна назвати це дуже таким всеоб’ємлюючим терміном арт-рок. Це може бути все, що завгодно. До якогось конкретного стилю віднести нашу музику дуже важко, тому арт-рок, хай так буде.

КАТЯ: Ми не намагаємося якось притримуватися одного стилю. Поки що таких суперечок, нічого такого не булою, граємо те, що подобається, що виходить.

ВЕД: Як ви уявляєте свою аудиторію, хто це?

КАТЯ: Чесно, якось ніколи над цим не задумувалась.

АНДРІЙ: Це — люди різного віку. І молоді люди... Наскільки мені відомо, нас люди слухають і люди старшого віку: за 30 , 35, за 40 р., які росли в кінці 80-х-на початку 90-х: «Арія», «КиШ», «Iron Maiden». Ну золота епоха «Heavy Metal». Я думаю, що ми для них можемо бути цікаві, тому що в нас є пісні схожого стилю, схожого напрямку, але не всі. Тому сказати, що наша аудиторія — хлопці та дівчата від 16 до 19 не можна.

ВЕД: Коли певний гурт, або виконавець з’являється на сцені, він має певну ціль або мету. В когось це — заробити гроші, в когось — популярність здобути. Яка мета вашої творчості?

КАТЯ: Найперше — це самовираження, оскільки творчий процес десь там всередині відбувається. Можливо саме через бажання поділитися цими почуттями, переживаннями з людьми отримую під час виступів настільки багато емоцій, що просто переповнюють. Не знаю, що це — ейфорія іноді просто відчувається на сцені. Мабуть, заради саме цих відчуттів і дуже хочеться виступати.

АНДРІЙ: Знаєте, Катя сказала, що дуже хочеться донести щось своє до людей, тому що будь-який музикант, який робить музику сам або в команді, це — людина творча. І хочеться (принаймні, абсолютній більшості) цю творчість донести до інших. Ми всі (ну, майже всі) вийшли з музичної школи. Там ми в дитинстві займалися музикою і вже є якимись більш-менш сформованими музикантами. Не професіоналами, але все-таки. І от закінчилась музична школа і в тебе, є 5-7-10 років занять музикою. Тобі хочеться їх десь потім реалізувати. У музичне училище далеко не всі ідуть. А от, грати десь... В оркестр мене, здорового дядька 23 роки, вже не візьмуть.

ВЕД.: Та й чи буде тобі цікаво...

АНДРІЙ: Та й мені ця музика вже, можливо, не цікава. І от для того, щоб свій музичний потенціал не розтратити і не забути те, чому ти навчався, молоді люди і збираються в подібного роду команди і роблять музику. Можливо, я десь трошки захопив філософію, але я не спеціально.

ВЕД.: Зараз задам, можливо, таке дурне дещо запитання. Тому що його задають практично всі журналісти і практично усім групам: ну чому саме так назвали свою групу? Чому саме «City Fires»?

КАТЯ: Мабуть, тому, що саме ядро те, яке створювало цю групу: я, В’ячеслав і ще у нас був один клавішник Андрій, — проживали всі в одному районі. Коли ми думали: давайте ж придумаємо назву для гурту, ми довго сперечалися: якою мовою треба назвати. Я була за нейтральну, україно-російську назву, щоб вона звучала і писалася однаково на обох мовах. Хлопці були за англійський варіант, щоб було взагалі універсально. Колись у нас був варіант «Хамелеон». Чому так? Тому, що ми грали багато каверів. Але потім зупинилися на назві, пов’язаній із районом нашим, Огнівкою. І «вогонь», «Огнівка», «вогні» — fires, так? З’явилося слово «City» — як місто. «City Fires» як вогні міста. Але не в тому розумінні, що світильники, фонарики... Це англійською буде звучати як «City Lights». Сподіваюся, нас не будуть вважати за пожежі міст, тому що з англійської це саме так і перекладається. А будуть нас сприймати як вогні, що запалюють у людей дух своєю музикою. У такому плані.

ВЕД.: Ви знаєте, музика музикою, а їсти хочеться завжди. Розумію, якщо ти не розкручений, то на самій творчості довго не протягнеш. Впевнений, більшість молодих музикантів, окрім репетицій, написання нових пісень, концертів, ще десь працюють. У вас теж таке поєднання?

КАТЯ: Безсумнівно. У нас усі працюють. Тільки В’ячеслав у нас аспірант у педагогічному. Я особисто викладачем працюю. До речі, ще один такий факт. Всі учасники теперішнього нашого гурту навчалися у педагогічному, але познайомилися зовсім не там)

АНДРІЙ: Ми всі педагоги.

КАТЯ: Зараз я працюю по спеціальності: англійську мову викладаю. Соло-гітарист — також викладає англійську мову в школі. Андрій про себе сам розкаже.

АНДРІЙ: Хоч і маю освіту вчителя історії та географії, але трошки не склалося в житті працювати за спеціальністю. Я займаюся організацією масових заходів: концертів, фестивалів. Займаюся вогняним шоу. Тому назва «City Fires» мені навіть професійно імпонує.

ВЕД.: Є робота і музика — все одно мають бути якісь речі, що на першому місці, та ті що на другому. Ви якось для себе розділяєте перше й друге місця?

КАТЯ: Робота — це необхідність, група — це душа. Не можна сказати, що на першому, що на другому місці. По життю я — викладач, а для себе намагаюся бути музикантом.

АНДРІЙ: Наскільки я сприймаю: це абсолютно адекватний розподіл. Певний час свого життя я відокремлюю для трудової діяльності а певний час — для творчості. І вони, як правило, не заважають одне одному.

ВЕД.: Що встигли зробити вже за час існування групи в плані творчості і які плани щодо розвитку?

КАТЯ: На даний момент є 10 абсолютно готових пісень і все , але цього недостатньо, щоб записати навіть 1 альбом, тому звісно, що працювати будемо над новим матеріалом, удосконалювати старий...

ВЕД: Якщо записувати альбом у форматі mp3, то це мало. Але деякі артисти 6 пісень в альбом кидають і все, це нормально.

АНДРІЙ: Ну хотілося б трішечки більше. Ми намагаємося, щоб одна пісня була не схожа на іншу, щоб було цікаво слухати не одну пісню, а повністю весь альбом. І щоб на концертах людям було цікаво. А не так, що він зайшов о 3 годині, потім о 4 вийшов а пісня наче та ж сама звучить.

ВЕД: Тобто, в планах записати альбом є?

АНДРІЙ: Звичайно, ми працюємо зараз в цьому напрямку. Трошки вже є записів.

ВЕД: Сьогодні в Україні існує такий собі невеличкий музичний бум. Він одразу наче і непомітний, особливо пересічному слухачу, якого пічкають відвертою попсою із телеекранів, із радіо ефіру. Але музичний бум є. Особливо це помітно, коли працюєш на радіо, майже кожен день якась нова група пропонує свій матеріал для ротації. З кожним роком, місяцем якість цих груп і якість цього матеріалу стає кращою. Як ви думаєте, чому так?

АНДРІЙ: Говорити, що зараз бум не зовсім правильно. От бум музичний з точки зору молодих гуртів був десь років 5-6 тому. В ті часи знайти вільного музиканта, а якщо не дай бог вам потрібен басист або барабанщик, — це був страшний дефіцит. Ця ситуація була року до 2009. Потім це все пішло на спад. Дуже велика кількість гуртів просто перестали існувати. Але ті, що починали в той час, які лишилися — трансформувалися, або ті люди продовжували грати в інших командах, під іншими назвами. За цей час, (останні 5-7 р.), якість постійно покращується. А це наслідки того буму, який був тоді. Зараз люди вийшли на рівень і вони з кожним місяцем роблять якісніший, кращий, доступніший матеріал.

ВЕД: Я згадую свої роки в музичній школі. Років 10 тому було дуже важко з інструментами. Нам потрібно було домовлятися із зам. директора школи чи з директором, щоб взяти ту червону електрогітару, підсилювач і піти десь там репетицію зробити. І справа в тому, що винести цю гітару за межі цієї музичної школи було практично нереально, щоб зіграти на якомусь конкурсі або десь просто свій талант продемонструвати, окрім музичної школи. І знайти по людях інструменти теж було важко. Як сьогодні з інструментами, можливо, стали доступнішими за 10 років?

КАТЯ: Мені здається, їх стало набагато більше в самій Полтаві, більше магазинів відкрилося. Якщо раніше, я пам’ятаю, «Арія» тільки один був, то зараз їх уже чималенько в самій Полтаві.

Я не знаю, яка ситуація зараз в музичних школах. Чесно кажучи, давно туди не заходила, але теоретично уже можна купувати певні інструменти, вже є вибір: 10, 15, 20 можна вибирати і по звуку, і по ціні і т.д.

ВЕД: Гітара завжди була якось більш доступнішою, аніж, скажімо, ударні інструменти. Андрію, мабуть, ударні інструменти як було важко дістати, так і зараз?

АНДРІЙ: Скажімо, важко, в фізичному плані, бо вони важкі. Я, як барабанщик з багаторічним стажем, пам’ятаю музичну школу, тому що ударний клас був на 2 поверсі, ударна установка була 1 єдина на всю музичну школу, і тому, щоб грати, наприклад, репетиції оркестру, ти на своєму горбі з 2 поверху несеш...

ВЕД: качаєшся...

АНДРІЙ: ... так, качаєшся і дуже класно, якщо домовишся, щоб тобі допомогли. Та це ліричний відступ. Зараз з інструментами ситуація набагато краща, як уже Катя казала. Є доступ, можна купити, прийшов в магазин — стоять, є гроші — можна замовити, виходячи зі своїх фінансових можливостей та вподобань. Крім того, зараз з’явилося багато різноманітних китайських виробників, які роблять середньої якості продукцію за досить помірними цінами. Для початківців можна в принципі за невеликі відносно гроші купити інструмент. Якісний інструмент досить високого рівня, завжди дорого коштував та був дефіцитним. Але я вважаю, мені як барабанщику, пощастило. Для того, щоб купити нормальної якості гітару або до цієї гітари гарні «примочки» і ефектопроцесори, — це вартує дешевше, ніж скупитися барабанщику для нормальної гри. Я не знаю, чи є зміст називати ціни, але скажімо так, для того, щоб купити стандартний комплект нормальних тарілок для барабанщика більш-менш професійного рівня, — це десь півроку полтавської середньої зарплати по місту. Ну це так, для порівняння. Не дешеве задоволення, на жаль. Але, люди до цього прагнуть. Я знаю дуже багато барабанщиків. Літо наступає, всі працюють. Десь там збирають гроші, економлять на стипендії, проїздах, булочках... І подивитися те, що було 5 р. назад і подивитися на рівень інструментів, які зараз, в усьому, не тільки в драмерів, уже серйозний прогрес. Виходять люди на сцену з інструментами і як кажуть, уже не соромно.

ВЕД: Раніше часто репетиції відбувались у квартирах, гаражах, домах, де грає ваш колектив, де репетиції проводите, якщо не секрет?

КАТЯ: Звісно, це не секрет, ми дуже вдячні володарю цієї репетиційної бази. Ми його звемо просто Добрик. Його знає, мабуть, весь музичний світ Полтави. Там ми вже давно, практично зі створення нашого гурту і до сих пір, там нам подобається. З кожним роком, там не знаю, чи півроком, не буду перебільшувати, чи навпаки, применшувати, там змінюється апаратура, вона стає все більш і більш досконалою, і інструменти, ті ж самі ударні. І це дуже класно і нас в принципі все влаштовує там. Ми грали ще на двох базах. Там були свої «мінуси», «плюси», тому назад повернулися.

ВЕД.: Вертаючись до вашої творчості: хто пише музику, хто пише тексти.

КАТЯ: У нас зараз це поняття трошечки розбіглося. Раніше у нас і музику, і тексти писала одна людина — В’ячеслав, потім я внесла якусь долю. Ми написали дві англомовні пісні з моєю подачею. Зараз ще дві людини нам допомагають з текстами: одна дівчина написала нам одну пісню прямо на музику готову. Сьогодні, я так розумію, ми її слухаємо. Також знайомий знайомих допомагає з текстами. Ми можемо замовляти, про що хочемо пісню і людина вчасно нам видає. Я читаю, і розумію, що це те, що треба. Ми розділили: є те, що пише Слава, і є те, що пише ця людина.

ВЕД.: Учасники групи «City Fires» — а саме барабанщик Андрій Андрущенко і вокаліста-басистка Катя Тараненко сьогодні в гостях у програмі «Персона грата». Ми продовжуємо наше спілкування. На вашу думку, що сьогодні являє собою сучасна українська музика і яке її місце у світовому масштабі?

КАТЯ: Зараз, дійсно, здається, що все більше і більше з’являється нових виконавців, удосконалюють свою творчість ті, хто з’явилися раніше. Насправді зараз стільки багато груп, що знати хоча б якийсь відсоток з них практично нереально. В кожному місті з’являються все нові й нові колективи. Ми нещодавно брали участь у фестивалі «Тарас Бульба», дійшли до 2-го етапу. Далі, на жаль, не пройшли, але в Києві проходили прослуховування. Послухали гурти київські — досить цікаво. Зараз хвиля відбувається, поширення саме україномовної музики. Це досить приємно. Я не впевнена, що на світовому рівні ми зараз якось випливаємо, але те, що в Україні піднімається музика, це — факт.

ВЕД.: Підтягуємося до рівня?

АНДРІЙ: На жаль, тільки підтягуємося, тому що все нове в плані рок-музики сьогодні, це ті новинки, що приходять, на жаль, «з-за бугра», з-за кордону. Але тут вони швидко сприймаються, робляться по-українськи, з вітчизняним колоритом. Я маю надію, що пройде певний час і, можливо, з’являться у нас, в Україні, виконавці, які зможуть диктувати, якісь ідеї для світової сцени, для світового рок-бізнесу. Тому що, наприклад, на поп-ринку українці досить знані. Далеко ходити не будемо: наш наш земляк Андрій Данилко, який свого часу просто розірвав Євробачення. Це було, щось нове на той час. Специфіка була своя, але свою нішу він зайняв, привніс певну новинку.

ВЕД.: Знаєте, мені здається, що останнім часом багато українських гуртів беруть це «здравое зерно» із закордону, а потім просто в Україні додають дудку, баян і — все: з’являється така собі адаптована для українського слухача пісня.

АНДРІЙ: Хеві-метал в кожну хату, як то кажуть...

ВЕД.: Не дивно, що багато молодих колективів у своїй музиці свідомо (або несвідомо) наслідують певні закордонні гурти. Якщо вам зараз покласти руку на серце і сказати: на кого схоже?

КАТЯ: Чого нам тільки не говорили. І що якась пісня там на «Nightwish» схожа... Але я не вважаю, що в мене вокал схожий на вокалістку цього гурту. Говорили, що ви наслідуєте System Of A Down, але, мені здається, що ми і близько не досягли до того рівня, щоб отак заявляти. Взагалі важко сказати. Якщо хтось десь відчує якусь схожість, елементи — це було 100 відсотків ненавмисне. І часто кажуть, що вся музика вже написана, але ми все ж таки не сильно цьому довіряємо, намагаємося щось творити нове. Як це виходить — судити слухачам.

ВЕД.: Це було більш провокативне питання. Все ж таки, які групи, виконавці вплинули на вашу творчість та сформували музичні смаки?

АНДРІЙ: Я на 100% впевнений, що десь 95 із 100 вітчизняних музикантів починали з того, що грали на гітарі Цоя. Без варіантів. Абсолютно всі з цього починали. Потім була «Арія». Крім того, всі гітаристи грали «Нірвану». Це та музика, що вплинула на всіх без винятку. Я в цьому абсолютно впевнений. Якщо навіть люди кажуть: ні, я цього не грав! Вони брешуть! Грали! Потім уже далі всі йшли своєю дорогою. Якщо говорити особисто про мене, то свого часу це були американські панки The Offspring, була група «Арія», звичайно. Куди ж без неї? І досить багато, закордонних гуртів в одному форматі. Всіх їх перелічувати не буду. Зараз, я вважаю, що певний вплив має електронна музика — без неї теж нікуди. Це — реалії сьогоднішнього дня. Електронна музика теж цікава і чимало рок-команд додають до своєї творчості діджейські штуки і я не вважаю, що це погано. Це — прогрес. Навпаки, цікавіше.

ВЕД.: Життя музиканта — насичене. Скільки у вас за місяць може бути концертів?

КАТЯ: Зараз небагато. Останнім часом, ми практично не виступали, «пішли в підпілля».

ВЕД.: Писали музику?

КАТЯ: Писали музику, вдосконалювали, оранжували і так далі. Зараз намагаємося потрошку виходити на сцену. Нещодавно брали участь у фестивалі «Екватор music fest», брали участь у фестивалі «Тарас Бульба». А що буде далі? Спробуємо з’їздити, до Світловодська. Там ми вже колись були. Тому ще раз завітати хочеться.

ВЕД.: Наша зустріч уже добігає кінця, але, мені здається, нашим слухачам варто повідомити: де ж можна буде вас почути найближчим часом?

АНДРІЙ: Найближчим часом нас можна почути на нашій сторінці «Вконтакті», в соціальних мережах — там є вся інформація «City Fires». А з приводу найближчих виступів, конкретних планів немає. Зараз літо... сезон концертів, фестивалів — думаю, що протягом цього періоду, принаймні, до середини вересня з десяток виступів у нас точно буде.

ВЕД.: Буде пропозиція — будуть і виступи. Нагадаю, гостями програми «Персона грата» були учасники групи «City Fires» Андрій Андрущенко та Катя Тараненко. Дякую!

КАТЯ: Дякуємо всім!

АНДРІЙ: Дякуємо слухачам!

ВЕД.: Перед мікрофоном для вас працював Дмитро Канюка. Слухайте рідне радіо, читайте інтернет-видання «Полтавщина». Почуємось!