У Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва ім. О. Гончара презентували календар «Українські жінки ХХ століття», виданий українським інститутом національної пам’яті.

«Завдяки Крутам УНР визнали державою»

Так називається документальна виставка, яку відкрили у Державному архіві Полтавської області. На ній представлені 50 документів, з яких більше 30-ти — текстові.

Таку назву має цьогорічна інформаційно-просвітницька кампанія Українського інституту національної пам’яті з нагоди державного свята — Дня Соборності. В рамках кампанії у соціальних мережах і ЗМІ оприлюднюються історико-краєзнавчі статті, цитати відомих особистостей, влаштовуються різноманітні заходи. У цьому матеріалі подаємо не лише статтю, яка дає розуміння значущості свята, але й вміщуємо спогади полтавців про знаменну подію.

З нагоди відзначення знаменних подій Української революції 1917-21 рр. — проголошення 4 Універсалу Української Центральної Ради, Дня Соборності, а також бою під Крутами, Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (УІНП) спільно з органами влади та освітніми і культурними установами проводить на Полтавщині низку заходів.

Український військовий і громадський діяч, письменник Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський) народився 14 січня 1898 року в селі Демидівка (нині Решетилівський район) на Полтавщині в родині офіцера Російської армії Юрія Городянина. Мати — Людвина Соколовська вела свій родовід із шляхетського польського роду.

13 січня 1900 року у с. Плоске Полтавського повіту (нині Решетилівського району) в родині селянина-бідняка народився Олександр Ковінька (справжнє прізвище Ковінько).

10 січня в райцентрі Козельщина на Полтавщині відкрили першу точку буккросингу — Всесвітньої бібліотеки обміну книжками.

«Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України», — писав про поета Євген Сверстюк. Він був першим паростком хрущовської відлиги і першою жертвою системи, яка панічно боялася мислячих людей. «І як же ненавиділи його поезію, його пам’ять сталіністи, які за часів Брежнєва здобувалися-таки на реванш за удар, завданий їм на XX з’їзді КПРС. Не вмер би Василь Симоненко — його б вони загнали туди, куди загнали Василя Стуса, чи Івана Світличного, чи Євгена Сверстюка, чи Івана Дзюбу, чи Олеся Бердника, чи багатьох інших. Чи загнали б у петлю, як Григора Тютюнника або Віктора Близнеця, у загибель від горілки, як Станіслава Шумицького, Валерія Юр’єва, Василя Бондаря... Вони б знайшли спосіб розквитатися із ним. Але — і в цьому я непохитно впевнений — не змусили б його відмовитися від свого «Я», — так характеризував ту епоху Станіслав Тельнюк.