«Persona grata»: Сашко Положинський

[Відео було видалено]

О. З: Кішки чи собаки?

Положинський: А що — їсти чи вбивати?

О. З: Взагалі.

Положинський: Ну їсти — ні тих, ні тих бажано не їсти, вбивати теж — і тих, і тих шкода, ну так, щоб собі, то, може, собачку краще.

О. З: Авангард чи класика?

Положинський: По-різному буває. Ми як би і жив і класики, і живий авангард. Як тут розділити? Все взаємопов’язано.

О. З: Блондинки чи брюнетки?

Положинський: Гармонія. Не важливо, які там — чорняві чи біляві. Головне, щоб гармонійні були.

О. З: М’ясо чи риба?

Положинський: Ну якщо їсти, то риба, звичайно. А якщо викинути, то м’ясо.

О. З: Шампанське чи горілка?

Положинський: Краще змішати і дати ворогам.

О. З: Синиця в руках чи журавель в небі?

Положинський: Ну якщо вже так питання ставити, то краще, щоб і синичка на волі була, і журавель на волі, але якщо мається на увазі , що собі вибрати: задовольняєшся тим, що маєш, чи прагнути чогось більшого, то треба поєднувати. Задовольняєшся тим, що маєш, але при цьому прагни більшого.

О. З: Дія чи споглядання?

Сашко Положинський: Залежить що. Інколи краще подивитися, але інколи краще взяти участь. Я не люблю таких категоричних речей і розділень. Все пізнається в обставинах і бажано, щоб ці обставини були максимально конкретизовані.

О. З: Принцип, чи компроміс?

Положинський: Якщо вже так, то більше принцип, хоча бажано, звичайно, знаходити компроміс, який не ламає принципів.

О. З: Ваше життєве кредо, якщо таке є?

Сашко Положинський: Я вже щойно стільки наговорив, цих життєвих кред, що ще якесь інше вигадати, мабуть, не зможу зараз.

О. З: Ваші кумири серед історичних особистостей?

Положинський: Князь Святослав мені подобався, якщо те, що про нього розповідають, — правда. А так важкувато. Ну в принципі я такий не кумирський взагалі.

О. З: А що б ви змінили у собі, коли б мали на те можливість? Маю на увазі, в першу чергу, фізичні особливості.

Положинський: В мене щось пузо замаленьке, я би хотів більше пузо наїсти і п’яту точку теж хотів би наїсти. І хотів би, щоб у мене м’язи трохи поменші були, бо я щось дуже накачаний такий, дуже атлетично складений.

О. З: А без чого ви не можете вийти з дому?

Положинський: В принципі без трусів не люблю виходити з дому, сусіди не розуміють. А один раз мої гості вийшли потанцювати без трусів на вулицю, так сусіди жалілися моїм батькам, з того часу я зрозумів, що без трусів бажано з дому не виходити.

О. З: А що може змусити вас розсміятися?

Положинський: Щось смішне.

О. З: Улюблені кольори?

Положинський: Ні, я так не можу сказати. Ну як улюблені? Ну сам я там люблю такі кольори менш яскраві, хоча іноді яскравий колір виявляється кращим за неяскравий. Знову ж, тут залежить від поєднання і від обставин. Так от сказати не можу. Так ніби люблю синій, але інколи синій не люблю. Або люблю там зелений, а інколи зелений не люблю. А інколи люблю синьо-зелений, а інколи синьо-зелений не люблю. Що я скажу?

О. З: А який ваш найстрашніший сон?

Положинський: Найстрашніший, це, мабуть, найсвіжіший. Я взагалі сни погано запам’ятовую, але щось, як в’їжджав в Полтаву, задрімав трошки і приснився мені сон, що їдемо ми в якомусь автомобілі радянського виробництва, за кермом, на щастя, не я, раптом на дорогу двоє людей на карачках виповзають і ми їх переїжджаємо дуже жорстоко, так що шматки цих людей розлітаються на всі боки. Не знаю, це може до вдалого концерту було?

О. З: Що для вас щастя?

Положинський: Ну я в принципі живу таким життям, що воно в мене вважається більш-менш щасливим. Ну бувають, звичайно, обставини, які на це щастя свою загребущу лапу накладають, але в принципі я намагаюсь отримувати від життя максимум задоволення. Це робить мене щасливим. Один, коли люди довкола псують моє індивідуальне щастя тим, що вони якісь не дуже щасливі або їм не подобається, що я щасливий.

О. З: А чого ви найбільше боїтеся?

Положинський: Ну важко сказати, чого я найбільше боюся. Все, чого я боюся, я боюсь однаково сильно. Наприклад, я там змій боюсь, щурів боюсь і мишей боюсь, тарганів боюся всяких там. І ще кого я там боюсь? П’яних жінок я ще боюсь.

О. З: А чого ви не любите в собі, маю на увазі риси характеру?

Положинський: Я все люблю. В мене все таке класненьке.

О. З: А чого не любите в інших?

Положинський: Те, що в мені є, я в інших просто терпіти не можу. Думаю, нічого собі, я собі такий класненький, а тут такі самі, як я. Я це в них не терплю. Просто.

О. З: А хто із сучасників викликає у вас захоплення?

Положинський: Щось у мене таке враження, що ніхто. А якщо хтось і викликає, я зразу згадати не можу, значить це захоплення якесь неповноцінне.

О. З: А яким є на даний момент ваш внутрішній стан, як ви можете його описати?

Положинський: Я зараз дуже втомлений. І можу його описати, що до цієї втоми додається ще, певно, фізичний дискомфорт, через те що я сиджу після концерту в мокрих штанах. Не те, що я там обдзюрився, просто трошки спітнів, і футболка моя досить мокра, і обличчя було спітнілим і зараз воно якесь таке, видно трошки пилом припало, не дуже комфортно. От такий от певний фізичний дискомфорт.

О. З: А які якості найбільше поважаєте в чоловіках?

Положинський: Ну я взагалі поважаю в людях відповідальність, чесність, відкритість, вміння тримати дане слово. Ну таке, що важливо для мене, не важливо, чоловік це чи жінка.

О. З: Наступне питання — у жінках? — відпадає. Тож де і коли ви були найщасливішим?

Положинський: Ну останній раз тільки що на сцені в Полтаві був пару разів найщасливішим. Були такі якісь моменти, що я відчував, що я щасливий. А перед тим? Точно не пам’ятаю, здається, коли ми виїжджали з Харкова і я почув. що хлопці дивляться кіно, думаю.: «О, знову вони це кіно дивляться». Дістав «айпод» з навушниками, вдягнув навушники, ввімкнув музику і відчув як прийшло щастя.

О. З: А які ваші улюблені письменники?

Положинський: Яких цікаво читати, яких настільки цікаво читати, що не хочеш, щоб книжка закінчувалася. Отакі мої письменники найулюбленіші.

О. З: А ваш улюблений літературний герой?

Положинський: В принципі, як такого — немає. А уже кілька разів мені це питання ставили і я почав вигадувати, що мій найулюбленіший герой Тільулен Шпігель, і хай буде така відповідь.

О. З: А яку музику ви слухаєте?

Положинський: Я дуже різну музику слухаю, навіть не беруся називати якісь окремі імена, тому що їх сотні, а, можливо, навіть і тисячі. Звичайно. Це більше рок музика і альтернативна музика. але дуже багато й поп музики я слухаю з великим задоволенням.

О. З: Про що ви в своєму житті шкодуєте найбільше?

Положинський: Я не можу сказати, що я багато про що взагалі в житті шкодую. Бо кажу, що намагаюся жити так, щоби отримувати від життя задоволення і якщо ти так намагаєшся жити, то, в принципі, як правило, то шкодувати не дуже про щось доводиться. Але інколи ж в житті трапляється ситуація, яку переосмислюючи заднім числом, розумієш, що варто було б, звичайно, вчинити трошечки інакше, або інколи ситуація: от якби ж знав, то сінця б підстелив. Але я дуже сильно про такі речі не шкодую, ставлюся по-філософськи до цього.

О. З: А в яку епоху ви б хотіли жити?

Положинський: Якщо говорити про історію України, тобто мається на увазі, жити в якусь епоху в тих самих географічних умовах, яких зараз мешкаю, тобто на території сучасної України, то так, щоб дуже хотілося, то, мабуть, такого вибрати не можу. У нас завжди є багато всього хорошого і завжди є багато чого нехорошого. От якби потрапити зі взводом якихось спецназівців, гарно озброєних сучасною зброєю, в яке-небудь минуле, то можна було б якихось пару крутих історичних заворотів влаштувати. На жаль, поки що це неможливо.

О. З: Ким ви мріяли стати у дитинстві?

Положинський: Я мріяв стати артистом, але мені батьки сказали, що ні, ти артистом не будеш — це не професія, тому вигадуй собі щось інакше. Я почав вигадувати то якогось геолога, то пожежника, то космонавта, то військового. Але насправді, зараз я розумію, що я все таки хотів бути артистом.

О. З: Рейтинг власного успіху за 10-тибальною шкалою?

Положинський: Не розумію, що це значить.

О. З: Якщо оцінити власний успіх за 10-тибальною школою на даний момент?

Положинський: Я своїм життям задоволений? Задоволений. Живий, здоровий? Ну. більш-менш здоровий. Займаюсь в житті тим, що я люблю займатись. Хай не все вдається, хай не все завжди вдається так. як хочеться, але якось жити по середніх оцінках, чи по занижених оцінках не хочеться, тому давайте виставляти оціночки ближче до 10-ки.

О. З: І наостанок цього інтерв’ю — побажання слухачам «Вашої хвилі», полтавцям, взагалі тим, хто прийшов сьогодні на концерт, або й тим, хто його пропустив.

Положинський: Наскільки я розумію, «Ваша хвиля» та радіостанція, яка крутить українську музику і , зрозуміло, що цю радіостанцію слухають люди, які українську музику люблять і, не секрет, що українська музика щось ніяк не вийде на той шлях, який дає можливість для максимального і всебічного розвитку. І тут, значною мірою, є проблема і в музикантах, але так само і в людях, які цією музикою цікавляться, тому що не вистачає трошки активності з боку людей у підтримці української музики взагалі і якихось окремих музикантів, зокрема. Скажімо, на досвіді гурту «Тартак», я знаю, якби там не наші прихильники, не люди, які нашу музику люблять, люблять «Тартак» і намагаються всіляко підтримувати і, свого часу, це давало можливість і перемагати там в різних конкурсах, хіт-парадах, і це впливало на якісь, можливо, певні рішення стосовно «Тартака», які допомогли нам в нашому розвитку і це якісь контакти, і це можливість якоїсь творчої співпраці, і т. д., і навіть там якісь дрібні абсолютно речі, але які..., наприклад, якийсь несподіваний подарунок, наші прихильники вигадують щось цікаве: то пісню якусь напишуть, т о кліп якийсь нам знімуть, то якісь подарунки своїми руками зроблять, ну, таке, що дає додаткові імпульси для творчого розвитку і додає бажання ще працювати, робити ще щось краще і цікавіше. На основі всього цього досвіду, я можу говорити про те, що підтримка від людей, яким музика подобається, вона дуже важлива і для окремих музикантів-виконавців, і для української музики, зокрема. Тому я завжди бажаю, щоби люди, які українською музикою цікавляться, щоби робили це максимально активно, щоби шукали її, щоби, знаходячи, допомагали її популяризувати, рекомендували іншим людям. Десь там підтримували в якихось голосуваннях, десь там замовляли на радіо, на телебаченні. І я переконаний, що така підтримка, вона дасть можливість українській музиці розвиватися настільки вдало, що її буде все більше і більше цікавої і можна буде собі вибирати щось улюблене, не з десятків, чи з кількох десятків імен, а з сотень, а то навіть із тисяч.

О. З: Враження про концерт, який сьогодні відбувся? Чесно.

Положинський: Я вперше, мабуть, виступав на сцені., де центральне місце займала колона, це, звичайно, тиснуло на голову і якось обмежувало мене психологічно. Прикро, звичайно, що людей прийшло менше, ніж хотілося б і ніж очікувалося, ніж в приміщенні може поміститися. Але, разом з тим, прийшли переважно ті люди, яким цікаво те, що ми робимо і вони прийшли тому, що їм не було чим зайнятися, просто хотілося десь відвиснути, а прийшли саме на «Тартак». І, звичайно, що коли ці люди є і коли ти бачиш їх зі сцени, ти відчуваєш віддачу, і ти працюєш для них також з повною віддачею. Так що в плані кількості, звичайно, не дуже, але в плані якості — все добре.