Патрони вулиць Полтавщини: 2 травня 1938 року народився Віктор Ревегук
Цьогоріч 26 січня рішенням 49-й сесії Полтавської міськради 8-го скликання перейменували вулицю Мічуріна неподалік пров. Кустарного, де мешкав. А також 25 квітня цього року рішенням 49-ої сесії Гадяцької міської ради провулок комсомольця Олега Кошового у Гадячі назвали на честь патріарха краєзнавства Полтавщини. Завдяки йому повернулися із забуття стерті чи зумисне приховані імена борців за незалежність та сторінки нашої історії бурхливого ХХ століття. Його перу належать близько 300 наукових і публіцистичних публікацій, з-поміж яких понад 20 монографій і підручників. Сьогодні Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті розповідає про історика, громадського активіста, краєзнавця, кандидата історичних наук Віктора Ревегука.
Герой сьогоднішньої нашої оповіді народився 2 травня 1938 року в селі Малі Будища поблизу Гадяча на Полтавщині. Із сімейних переказів знав, що походить з козацького роду, про що пізніше знайшов документальні підтвердження: «Пам’ятаю із сімейних переказів, що мої пращури були корінними жителями Гадяччини. Уперше пращур по батьківській лінії Петро Ревегук (це вже я, як історик, пізніше встановив), згадується в ревізії Гадяцького полку 1735 року як виборний козак Гадяцької сотні Гадяцького реєстрового полку. По материнській лінії також простежується козацьке коріння: дідусь походив із колишніх монастирських (пізніше — державних) селян, бабуся — з козацького роду Харченків».
Також від самого малку хлопець пам’ятав розмови старших про Голодомор 33-го, який лише кілька років тому пронісся страшним смерчем над краєм. Люди воліли говорити про це пошепки, але в дитячій пам’яті відклалися назавжди як слова-синоніми: голод, смерть, Сталін… Можливо, це й вплинуло на його подальшу долю та покликання?
Закінчив Малобудищанську семирічку, Гадяцьку СШ № 2 та історико-філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту (ПДПІ) ім. В.Г. Короленка. Оскільки реалії соціалістичного способу життя не дозволяли молодому безпартійному вчителеві вступити до аспірантури (історія в ті часи вважалася партійною наукою, лише для людей з прошарку інтелігенції), ще шість років працював: і вихователем школи-інтернату в рідному Гадячі, і товарознавцем із книжкової справи Полтавської облспоживспілки, і старшим лаборантом у Полтавській філії Львівського торгово-економічного інституту.
Згодом закінчив аспірантуру Харківського державного університету (1974), де захистив кандидатську дисертацію про Донецько-Криворізьку республіку, на той час «білу пляму» в історії УРСР.
У Полтавському педінституті працював з 1975 до 2014. Незмінно викладав для студентів історію України.
З початком горбачовської «пєрєстройкі» з’явилася можливість працювати з раніше недосяжними документами архівів і забороненими темами історії України. У зв’язку з матеріальною скрутою, доступу до центральних архівів і книгозбірень України не мав, тому довелося обмежитися вивченням Полтавщини, зокрема й Гадяччини. А відкриті в роки незалежності архіви Управління СБУ дозволили йому торкнутися найболючіших сторінок людської пам’яті, пов’язаних із репресивними заходами моторошного сталінського режиму. Зокрема, Віктор Ревегук дослідив трагічну долю полтавських, миргородських, зіньківських кобзарів, історію голодоморів 1921–1923, 1932–1933 рр., 1947 року…
У колі його наукових інтересів була новітня історія України, історія Полтавщини, — теми, які свого часу були «закритими»: боротьба за незалежність, УНР, повстанський рух на Полтавщині, організація національно-патріотичного підпілля полтавців та їх життя у роки німецької окупації. Він опрацьовує величезну кількість джерел: архівних, наукових статей, монографій, епістолярну спадщину…За можливості сам спілкується зі свідками історичних подій, доповнюючи їхніми спогадами архівно-документальні дані.
Саме завдяки Вікторові Ревегуку ми знаємо про повстанський рух на Полтавщині, Гадяччині зосібна та отамана Леонтія Христового, життя нашого краю у період Української революції 1917-1920 років. Він був першим, хто почав досліджувати історію Української автокефальної Православної Церкви на Полтавщині, також одним із перших торкнувся теми ОУН і УПА на Полтавщині та загалом в Україні.
Віктор Ревегук завжди мав активну громадянську позицію. З появою Народного Руху України створив осередок Руху в Полтавському національному педагогічному університеті. Ніколи не боявся висловлювати свою думку, яка подекуди не збігалася з точкою зору офіційної влади. Особливо виразно його голос звучав в часи правління прокремлівського режиму Януковича на заходах, присвячених одіозним подіям та особам. «На історію, перш за все, треба дивитися українськими очима», — заявив він, зокрема, на презентації в Полтаві книги про Донецько-Криворізьку республіку, яку написав відомий своєю проросійською позицією «історик» і політолог Володимир Корнілов (до речі, цей пропагандон після Революції Гідності втік до Москви і нині «прописався» на ворожих ток-шоу скабєвої й соловйова). І ця фраза, схоже, була життєвим кредо Віктора Ревегука.
Він був активним учасником багатьох протестних акцій, що відбувалися як у Києві, так і в Полтаві, зокрема й у період Помаранчевої революції. Вважав, що важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.
Автор та бажаний учасник багатьох просвітницьких теле- і радіопередач, виставок, лекторіїв, конференцій, науковець і краєзнавець продовжував плідно працювати, будучи вже у поважному віці. Одна з останніх його монографій — збірник «Полтавці — поборники державної незалежності України», що містить 93 короткі біографічні нариси про уродженців Полтавщини: борців за незалежність України доби Української революції (1917-1921 рр.), радянського періоду (20-80 роки ХХ ст.) та короткі дані про полтавців, які загинули під час проведення антитерористичної операції (АТО), захищаючи свободу і територіальну цілісність своєї Батьківщини.
Відійшовши у засвіти 27 грудня 2019 року, Віктор Якович лишив по собі добру пам’ять. Плеяда його вихованців — випускників історичного факультету Полтавського педуніверситету — мають свідому громадянську позицію, боронять незалежність в ЗСУ і загалом дивляться на світ «українськими очима».
Галина ДОРОГАНЬ, журналіст (для Полтавського офісу УІНП)
