Найскандальніший фільм вітчизняної документалістики виставили онлайн

Послужний список скандалів, пов’язаних з цим фільмом говорить сам за себе: в Миколаєві для показу двічі відмовлялися надавати зал, зривалися покази і в Феодосії, Сімферополі, Севастополі, Луганську; активістку, котра намагалася полетіти з фільмом до Берліну, затримували у аеропорту, світло зникало у Трускавці, Харкові. У Черкасах під час показу зникло світло і міліція прийшла шукати бомбу в приміщенні, її ж шукали і на показі у Києві, Івано-Франківську, журналісти вимагали у Президента України гарантій безпеки (!) під час публічних показів, у Донецьку невідомий чоловік розлив смердючу рідину, через що всіх довелося вивести із залу, у Чернігові організаторам довелося відмовитися від демонстрації.

Наше місто в цьому плані повело себе зразково: фільм був продемонстрований 12-ого червня 2013 року у нині покійному антикафе «Посиденьки» (десь за 2 тижні до його закриття), хоч 2 новели стосуються саме Полтавщини.

«Відкритий доступ» — це кіноальманах, що триває 98 хвилин і складається з 5 новел. Всіх їх об’єднує те, що головні герої документалки, використовуючи Закон України «Про доступ до публічної інформації», вимагають від органів влади знати правду про речі, котрі їх цікавлять.

«Афганець»

Їм потрібна різна інформація. Для Сергія Лещенка, журналіста «Української правди», — це питання про документацію стосовно резиденції Віктора Януковича («Межигір’я»). Саме через цю новелу, певно, і відбувалися скандальні зриви показів. Для Геннадія Торкаченка («Афганець») — проблема черги на отримання квартири, бо ж він, попри те, що є воїном-інтернаціоналістом і батьком 2 дітей, стоїть вже 20 років. Для викладача Олександра Глухова («Дім з химерами») — боротьба з бездіяльністю київської влади стосовно руйнування будинку, в котрому мешкає і котрий продали приватній фірмі. Новела «Школа» показує оптимізацію (читай — закриття) навчального закладу в селі на Полтавщині і судову тяганину батьків проти цих рішень. Героїня короткометражки «У кутку» вимагає, щоб хоча б раз на тиждень до їхнього села під Миргородом під’їздив автобус — при тому робить це вона не для себе, бо має транспорт, а за менш ініціативних односельчан.

Новела «Школа»

«Дім з химерами»

Загалом, дивлячись цей альманах, розумієш, що міліція не помилялася. На цих показах таки була бомба. Але не та, що може вбити чи призвести до каліцтва. Ця бомба дає людям розуміння, що вони мають добиватися правди від чиновників, боротися за право знати.

По суті, це є зафільмоване становлення громадянського суспільства, щоправда у поодинокому і зародковому стані. Довкола пасивної більшості герої короткометражок надсилають листи, ходять на суди, борються із замовчуваннями і зловживаннями. І діють в рамках закону.

У альманасі відчувається вбивчий контраст між новелами. Сергій Лещенко розповідає, що на у Межигір’я вкладено сотні мільйонів доларів, в той же час, щоб не закрити школу у Ромодані потрібно 97 тисяч гривень (коли новий службовий автомобіль голови коштує 50 тисяч гривень). Різниця проблем очевидна.

«Межигір'я»

Після перегляду цього кіно з’являється відчуття безпорадності, бо ж лише 1 новела закінчилася перемогою активізму, а не влади. Але такі документальні фільми потрібно дивитися. І їх потрібно знімати. Вони показують гнійники нашого суспільства, які необхідно показувати.

Жодних закадрових голосів. Максимум фактів і звичайних людей у тих умовах, в яких вони перебувають. 

З поширенням «Відкритого доступу» у мережі всі спроби зривів є марними. На момент написання статті було 58 250 переглядів, не рахуючи скачування з торентів і файлообмінників. Це кіно має подивитися кожен. Бо саме в цій країні ми наразі перебуваємо. 

І прикро буде, якщо ми не продовжимо справу головних героїв.

Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»